Точніше, не лише кошмари.
Зараз мені хотілося запам’ятати усе навколо, схопити, взяти з собою – але думалося про всяку дурню. От коли вирушимо, тоді, мабуть…
Виключно з цією метою я вийшов на зупинку раніше й пройшовся манівцями, через провулочок поміж гаражами. Такий вузький та зигзагоподібний, що його з траси й не видно. Лише ті знають, хто тут живе, та й то, мабуть, не всі. Ну ще, може, дільничний інспектор…
Думка про інспектора не з печі впала, й не просто так промайнула. З-за рогу останнього гаража стирчала корма УАЗика, та не простого, а з гратками на задньому віконці. Й притерто його було аж до самого гаража, так, щоб з боку моєї хатки важкувато було б побачити, а от пасажирові УАЗика – навпаки. Особливо, якщо він мав бінокль… а він мав. І поглядав не куди-небудь, а якраз у бік моєї оселі.
Шофер не поглядав, але й не вийшов з машини по цигарки, не стовбичив поруч і навіть не куняв на рулі, а гортав щось маленьке. Формату не «Плейбоя», а, скоріше, блокнотика з орієнтуваннями.
Й коли вже їх на планшети переведуть…
Одразу ж по цій, прямо скажемо, не найрозумнішій думці, слідом ляпнула ще одна, вже актуальніша – оперативники були на машині, що, у разі довіри Ігоревим словам, автоматично підвищує небезпеку вдвічі. Або й втричі. Або й вдесятеро, бо як тут поміряєш?
Отакі зигзаги долі.
Я негайно здав назад, за ріг. Цей закуток поміж гаражами активно використовувався. Дурнуватий голова місцевої влади посварився із комунальниками, в результаті контейнери для сміття з вулиць зникли. Негайно після цього в місцевій підтирачці з’явилась стаття про тверду хазяйську руку. От, мовляв, йдеш вулицею – а вона чиста! Не те, що у центрі міста. А все чому? Бо Хазяїн!
Паскуда він, а не хазяїн, я вам скажу.
На сайті тієї підтирачки спочатку коменти терли, а потім взагалі закрили можливість коментувати.
А може, не такий вже й дурнуватий. Бо замість контейнерів вулицями почала їздити машина, і раз на тиждень забирати виставлене сміття. За гроші, й здогадайтесь, чия фірма отримала підряд на цю роботу?
Якось, забрівши до місцевого ЖЕКу, я запитав – а їм ця новація як, на краще? А звісно ж! – відповіли мені. – Раніше ми вивозили стільки-то кубометрів сміття на тиждень, а зараз – удвічі менше! Це ж яка економія!
Я покивав, а потім порадив зайти у ліс і подивитися на ту економію. Місцеві жителі розподіляли її лісом кластерно – цебто, хтось один, не дочекавшись машини, виносив тижневу дозу у ліс, а сусіди, бачачи таку справу, теж брали участь. На те ж саме місце. За місяць виростала чимала купа. Лісники негайно переробили таблички «Бережіть ліс від пожежі!» на «…від сміття!», але це від пожеж не допомагало, а від сміття й поготів.
Єдиний, хто зрадів тим реформам, – місцеві собаки. Під те, щоб у контейнери лазити, собачі лапи не дуже заточені, а от розірвати мішок, що лежить на асфальті – то залюбки. Кмітливі мешканці почали чіпляти мішки на дерева, й ті плоди зріли, бувало, по кілька днів.
Не