з всієї планети.
Мужній лицар
нової Туреччини,
Мідногорлий
незламний трибуне,
Взявши небо
плащем на плечі,
Йдеш ти з нами
до піків Комуни.
І, щоб турки
були не затуркані,
Цілий світ —
твоя аудиторія.
На потиск
великому туркові
Простягаю
долоню
Чорного моря я!
Смерть Шевченка
Симфонія
Пролог
Століття – зморшка на чолі Землі:
Всесвітні війни, революцій грози…
Дніпро до ніг стежиною проліг
І котить славу в сиві верболози.
Поет став морем. Далеч степова,
І хмарочоси, й гори – ним залиті.
Бунтують хвилі – думи і слова,
І сонце генія над ним стоїть в зеніті.
Дно глибшає, і береги тікають,
Аж небо рве свою блакить високу,
І шторми піняться од краю і до краю,
Од Ленінграда до Владивостоку.
З глибин сердець джерела пружно б’ють —
І шумувати морю, не вмирати,
Хай ллють у нього і любов, і лють,
Тривожну шану, жовч гірку розплати…
Художнику – немає скутих норм.
Він – норма сам, він сам в своєму стилі…
У цей столітній і стобальний шторм
Я кидаюсь в буремні гори-хвилі.
І частина
Вишневий цвіт
Завірюха стугоніла, вила,
А мороз гострив свій білий ніж,
А Земля, од ляку задубіла,
На вітрах крутилася скоріш.
Щулились дороги, мерзли хмари,
В сіру безвість зносило міста,
А дуби стругалися на мари,
На труну, на віко, на хреста,
Петербурзьким шляхом,
по коліна
Грузнучи в заметах, боса йшла
Зморена, полатана Вкраїна,
Муку притуливши до чола.
І намисто сипалось під ноги,
Ніби кров змерзалась на льоту.
«Сину, сину», – слухали дороги
Тих ридань метелицю густу.
«Може б, сину липового чаю
Чи калини, рідному, бува…»
А дорога ген до небокраю —
На дорозі мати ледь жива.
Хурделяє хуга хуртовинна,
Засипає снігом очі вщерть.
І біжить до сина Україна
Одганяти знавіснілу смерть.
Цілу ніч надворі виє хуга,
Плаче, деренчить в віконнім склі.
Ні дружини, ні дітей, ні друга —
Тільки гілка вишні на столі.
Телеграма від полтавців. М’ята
Віє в душу запахущий дим,
Та маленька свічка тьмянувата
Тріскає і мружиться над ним.
Дві у шафі, що життя досвітять,
Ну, а там – світити вже йому
В завірюшних, грозяних століттях,
Серцем розпанахувати тьму.
Нині вишня бризнула суцвіттям —
В пляшці тепла гілочка жива…
Біль пекучий… І вона, самітна,
В цвіті вся, як в думах голова.
Ліг