Зорі од спини летять рикошетом.
Фіалковий етюд
Ці слова – про набиті трамваї
У вечірні просинені сутінки,
Про зволожене танучим снігом
Вітряне різкувате повітря,
І про слюсаря з смуглим обличчям,
Поцяткованим ластовинням,
І про мрійні і теплі фіалки
У спітнілій його руці.
Ці слова – про терпку утому,
Що сплива водяними струмками
У блискучий цинковий тазик
З його шиї, плечей і спини;
Про рожевий ворсистий рушник
З ледь відчутним тривожачим запахом
Молодого жіночого тіла
І про очі, яким він привіз
Соромливі свої фіалки.
Ці слова – про сплетені руки,
Про жагучі шепоти юності,
Що війнули з податливих вуст
І згубились в розкішній косі дружини.
Ці слова – про фіалки щастя,
Що порану цвітуть під очима
В захмелілий медовий місяць.
Ці слова – про нове життя,
Що заб’ється під серцем матері
Після ніжного того цвітіння.
Лебединий етюд
Ты белых лебедей кормила,
Откинув тяжесть черных кос…
Одягни мене в ніч, одягни мене в хмари сині
І дихни наді мною легким лебединим крилом,
Хай навіються сни, теплі сни лебедині,
І сполоха їх місяць тугим ясеновим веслом.
Зацвіте автострада доспілими гронами,
Змиє коси рожеві в пахучім любистку зоря.
З твого чистого ставу між лататтям та Оріонами
Ти лебідкою плинеш у безкресі мої моря.
Одягни мене в ніч, одягни мене в хмари сині
І дихни наді мною легким лебединим крилом.
Пахнуть роси і руки. Пахнуть думи твої дитинні.
В серці плавають лебеді. Сонно пахне весло.
Тихий етюд
Що несеш мені в тихому імені,
В зливі кіс, перевитій, важкій?
Що нашепчуть вуста твої стримані
Несповитій тривозі моїй?
Чи над каннами над пломенистими,
Де я пісню твою перестрів,
Знов розсиплешся аметистами
З-під холодних і зламаних брів?
Що з твоїми словами невмілими,
Хто їх трунком гірким напоїв?..
І біжать між березами білими
Білі руки в тривоги мої…
Нічний етюд
Не кров з молоком, а кров із ніччю —
Про тебе задумуватись весняною порою
І сльози збирати по твоєму обличчю
Тугою всезнаючою рукою.
Ти – спеки настій. Ти – пустеля палюча.
В тобі заблукати, а потім не вийти.
Ти – пристрасті дикої горда круча,
З якої кидатись несамовитим.
Руки обплетені, вуста обпалені
Глибинними незагнузданими пожежами,
І зеленокоса ніжність пальми
Тебе не схолодить своїми одежами.
Зорі