Довго згадував старий джентльмен, але не годен був пригадати жодного обличчя, яке хоч до певної міри скидалося б на обличчя малого злочинця. І тому він тільки важко зітхнув над своїми збудженими спогадами і, завдяки своїй щасливій вдачі розвіяної вченої людини, втопив їх у пожовклих сторінках дорогоцінної книжки.
Він схаменувся від чужого дотику: перед ним стояв тюремник, закликаючи його до судової залі. Дідусь хутко закрив книжку й з’явився перед ясні очі славно звісного містера Фанга.
Судова заля була обшита панелею й виходила вікнами на вулицю; в кінці її за кафедрою, відгородженою бильцями, засідав містер Фанг, а по другий бік кімнати за невисокою дерев’яною загородкою сидів бідний малий Олівер, паралізований всією цією страшною картиною.
Містер Фанг був худий, цибатий чоловік, середнього зросту з дуже невеликою кількістю волосся на потилиці й над скронями; очі його на брезклому червоносиньому обличчі дивилися суворо й похмуро перед себе. Якби не звичка його надуживати алкоголем – що б йому було на свій яскравий рум’янець скаргу за наклеп подати! – суд йому був би безперечно присудив винагороду.
Старий джентльмен вклонився поштиво судді, підійшов до кафедри, вийняв свою візитову картку й промовив:
– Тут моє ймення й адреса, сер, – потім відступив на кілька кроків і ще раз вклонився.
Цього ранку містер Фанг саме, як на гріх, прочитав передовицю однієї газети, де наводили один з його нещодавніх вироків з приводу однієї темної справи і у триста п’ятдесятий раз закликали секретаря департаменту внутрішніх справ звернути на нього особливу увагу.
Містер Фанг був у поганому гуморі й похмуро глянув спідлоба. Старий джентльмен трохи здивовано показав на свою візитову картку.
– Полісмене, звідки цей птах? – спитав суддя, відсовуючи з погордою набік картку й газету.
– Моє прізвище, сер, – поважно, як належить джентльменові, мовив старий пан, – моє прізвище – Броунлоу. Дозвольте мені дізнатися ймення судді, що під захистом цих стін наносить несподівану, нічим не викликану образу поважній особі. – З цими словами містер Броунлоу обвів поглядом залу, немов шукаючи, хто б міг відповісти йому на це запитання.
– Полісмене, – сказав містер Фанг, перекидаючи часопис на другий бік, – чим завинив цей птах?
– Він нічим не завинив, – відповів полісмен – Він тут свідкує проти хлопця, ваша мосць.
Його мосць знала це достотно й без