Міріам Ґрінспен, психотерапевт і автор книжки «Зцілення через темні емоції» («Healing Through the Dark Emotions»)[26] дала інтерв’ю юнґіанському психотерапевту Барбарі Платек для журналу «The Sun Magazine».[27] На моєму факультеті стаття стала обов’язковою для прочитання, відколи уперше з’явилася друком 2008 року. Ґрінспен пояснює, чому вважає нашу культуру «емоційнофобною» і чому ми боїмось емоцій і знецінюємо їх. Вона попереджає:
«Але, усупереч нашому страху, щось усередині нас хоче відчути усі ці емоційні енергії, тому що саме вони є суттю життя. Коли ми пригнічуємо і приборкуємо наші емоції, то почуваємо себе звільненими від них. Отож ми дивимося фільми жахів або так звані реаліті-шоу штибу “Фактора страху”. Ми опосередковано шукаємо яскравих емоцій, тому що, коли ми емоційно задубілі, нам потрібна сильна стимуляція, щоб відчувати бодай щось. Таким чином, “емоційна порнографія” забезпечує стимуляцію, але це тільки емоційний ерзац – він не вчить нас нічому про себе або про світ».
Я не вважаю, що ми можемо багато довідатися про себе, про свої стосунки або про світ без визнання емоцій і зацікавлення ними. На щастя, на відміну від навігаційного обчислення шляху нам не потрібно негайно визначати точне місцеположення, аби знайти свій шлях. Нам просто потрібно визнати свої почуття. Треба просто бути чесними і допитливими. «У мене емоційна реакція на те, що сталося, і я хочу зрозуміти» – для розпізнання емоцій цього достатньо. Але в нашій культурі навіть це непросто. Придивімося уважніше до допитливості.
Обираючи допитливість
Обрати допитливість – це означає стати вразливим, тому що цей вибір вимагає від нас капітуляції перед невизначеністю. Це не завжди було вибором; допитливість властива нам від народження. Але з плином часу ми довідуємося, що допитливість, як і вразливість, може призводити до страждань. Унаслідок цього ми вдаємося до самозахисту – обираємо визначеність замість допитливості,