3. Потім я почала боротися з уявною історією помсти. Я ненавиджу те закінчення, коли мщуся Стіву, але саме воно виходить найкраще, коли мені боляче. Я могла б змінити кінець, уявивши іншу історію, у якій наміри Стіва не були поганими. Пливучи, я бомбардувала себе питаннями: «Чи можу я бути великодушною? Чи ця риса властива мені? Чи можу довіряти йому? Чи довіряю собі? Яке найвеликодушніше припущення я можу зробити щодо його відповіді, зважаючи на свої почуття і потреби?»
4. Запитання, на яке того дня мені було найважче відповісти, вимагало найвразливішого рішення, яке мені доводиться ухвалювати, коли я злюся або боюся: які наслідки того, що я складу зброю і зніму обладунки? А якщо він умисне робить мені боляче? А якщо він насправді нечутлива людина? Якщо я повірю в його невинуватість і помилюся, мені буде удвічі більше соромно за власну непотрібність і наївність. Звісно, ці думки зринули в моїй голові тоді, коли я почала думати про живих істот у воді і, зокрема, про кракенів – велетенських кальмарів, яких боялися цілі покоління моряків. Насправді я пам’ятаю, що того ранку пригадала сцену з другого фільму «Піратів Карибського моря», коли Дейві Джонс кричить: «Випустити кракена!».[21] Не дивно, що в мене паморочилося в голові, коли допливла.
5. Пам’ятаю, що дуже хотіла поговорити про це зі своїми сестрами, перш ніж все зіпсувати.
Перш ніж я написала в щоденнику шостий пункт, мені вдруге сяйнуло. О мій Боже! Питання, на які того ранку я намагалася відповісти, були зовсім не випадкові. Вони стосувалися концепції з мого поточного дослідження про розв’язання проблем. Протягом року я розповідала цю історію як приклад уразливості й подолання сорому; але я майже не розуміла, що в основі цієї історії – у цій каламутній воді – прихована також історія підйому після падіння.
Коли я писала «Надзвичайну відвагу», то вирішила не включати до книжки те, що особисто я дізналася про подолання труднощів. Не тільки тому, що вмістити цю тему в книжку, яка знайомить з такими розлогими концепціями, як «вразливість» і «дефіцит», означало перевантажити видання; але й тому, що я сама не розуміла її уповні. Я знала, у чому полягає стійкість до сорому і яку роль відіграє вразливість для здобуття сміливості, але, оскільки процес підйому після падіння на цьому не завершувався, я розуміла тільки його основи. Мені ще належало розібратися в етапах процесу і дати їм визначення.
Розуміння того, яку підводну роль моє дослідження відіграло під час випадку на озері, захопило мене зненацька тим, що процес підйому після падіння можна застосовувати навіть у незначних буденних ситуаціях, як-от випадок на озері. А я вважала, що працюю над процесом протистояння великим життєвим труднощам. Як і кожен, я знаю, що таке поразка і розбите серце – я також переживала професійні й особисті невдачі, які змінюють життя. Хоча відмінна риса методу