Маг. Джон Фаулз. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Джон Фаулз
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Серия:
Жанр произведения: Эротическая литература
Год издания: 1977
isbn: 978-617-12-1769-0, 978-617-12-1485-9, 978-0-316-23023-0, 9786171217683
Скачать книгу
бензином. Був там ще помпувальний пристрій, від якого відбігала труба.

      – Чи не бажаєте скупатися?

      Ми стояли на причалі.

      – Я забув узяти плавки.

      – Тут можна й на голяка.

      Він подивився на мене так, як дивиться шахіст, зробивши сильний хід. Мені згадалися Деметріадесові жартики про англійські задки, згадався Пріап. Може, в тому й розгадка, що Кончіс попросту старий гомик.

      – Щось не дуже хочеться.

      – Як собі бажаєте.

      Зійшовши на жорствяний пляж, ми сіли на видобуту з води колоду. Я закурив і подивився на Кончіса. Що ж це за людина?

      Мені паморочилося в голові. Не тільки від того, що на моєму робінзоновому острові з’явився чоловік, що вільно говорить по-англійському, явно освічений і космополітичний – мало не за одну ніч виріс на голій землі, як химерне дерево. І не тільки від того, що він виявився зовсім не таким, яким я його уявляв. Я відчував, що торік тут справді коїлося щось таємниче, про що Мітфорд із незрозумілої причини волів промовчати. У повітрі витало щось двозначне, недомовлене, непередбачуване.

      – Як ви сюди потрапили, пане Кончісе?

      – Чи пробачите ви мені, якщо я попрошу не ставити питань?

      – Звичайно ж.

      – І добре.

      От тобі й на. Я прикусив губу. Якби тут був хтось інший, то я змусив би себе до сміху.

      Сосни, що росли на бескиді праворуч, кинули тіні на воду. У всьому світі запанував спокій, цілковитий спокій. Комахи вгомонилися, гладінь моря застигла, як дзеркало. Кончіс мовчки сидів, склавши руки на колінах. Очевидно, робив дихальні вправи. Важко визначити не тільки його вік, але й усю решту особистих даних. Позірно він ніби й мало цікавився мною, а однак крадькома вів спостереження. Спостерігав, навіть дивлячись у протилежний бік, і вичікував. Так було з самого початку: він був ніби й байдужий, а проте стежив і вичікував. Ми мовчали, як давні знайомі, що розуміють один одного без слів. Правду кажучи, це мовчання гармонувало із спокоєм цього дня. Роблена безмовність, але не клопітка.

      Раптом Кончіс ворухнувся й задивився на верх невисокої скелі, що стояла ліворуч. Я повернув голову, нічого там не побачив і глянув на нього.

      – Що там?

      – Птах.

      Мовчанка.

      Я розглядав його профіль. Невже він божевільний? А може, кепкує з мене? Я знову спробував зав’язати розмову.

      – Як розумію, ви були знайомі з обома моїми попередниками.

      Кончіс проворно, як змія, повернувся до мене, але не відповів.

      – З Левер’є, – не вгавав я.

      – Хто вам сказав?

      Чомусь Кончіса лякало те, що про нього кажуть поза очі. Я розповів про записку, й він трохи заспокоївся.

      – Тут він був нещасний. На Фраксосі.

      – Те саме сказав мені Мітфорд.

      – Мітфорд? – знову підозріливо зиркнув Кончіс.

      – Мабуть, йому в школі напліткували.

      Заглянувши мені в очі, він недовірливо кивнув. Я усміхнувся, й Кончіс відповів блідою усмішкою. Знову граємо в дивні психологічні шахи. Здається, я маю перевагу,