Хлопець покинув його біля вівтаря, а сам збіг сходами, гупаючи черевиками, на другий поверх, де був інший кінець мотузки. Схопивши шворку, сикх зістрибнув з балкончика в темряву, а вчений злетів до купола і завис у повітрі за метр від стіни, вкритої фресками, коли ноги хлопця торкнулися підлоги, а освітлювальний патрон створював німб довкола його голови. Не випускаючи мотузки, хлопець пройшов трохи уперед, аж поки медієвіст не побачив перед собою фреску «Політ імператора Максенція»[26].
Минуло п’ять хвилин, і сапер опустив чоловіка на землю. Він запалив для себе ще один патрон і піднявся у синяву намальованого неба. Хлопець пам’ятав золото цих зірок відтоді, як розглядав їх у бінокль. Поглянувши вниз, він побачив, що вчений сидить на лавиці, виснажений. Тепер він дивувався не висоті церкви, а її глибині. Рідкісне відчуття. Порожня і темна безодня. Світло з його руки розповзається цівками. Хлопець підтягнувся ближче до обличчя своєї Цариці Смутку, і його коричнева рука ніжно торкнулася її грандіозної шиї.
Сикх напнув намет у глухому закутку саду, де, як гадала Хана, колись росла лаванда. Якось вона знайшла там сухе листя, розтерла його на порох і впізнала аромат. Часом після дощу там і досі пахло цим терпкуватим парфумом.
Спочатку він взагалі не навідувався до будинку. Часто минав його, вирушаючи розміновувати черговий заряд. Завжди дуже люб’язний. Вітався кивком голови. Хана дивиться, як він миється дощовою водою з миски, встановленому на сонячному годиннику. У саду є кран для поливання грядок, але зараз він геть сухий. Хана бачить хлопцеве коричневе тіло без сорочки, коли він хлюпає на себе водою, наче пташка крильми. Впродовж дня вона помічає лише його руки, бо він вдягає військову сорочку з коротким рукавом і завжди носить гвинтівку, хоча війна для них уже нібито закінчилася.
Часом він завмирає зі зброєю в різних позах – то наполовину опустить, то трохи підтримує ліктем, коли вона висить на плечі. Різко відвертається, коли здогадується, що Хана за ним спостерігає. Він іще не подолав свої страхи до кінця, обережно тупцяє навколо усього підозрілого, але відчуває, як вона оглядає цю місцевість, наче підбадьорюючи, що він таки впорається.
Його самовпевненість заспокоює Хану та й усіх у будинку, хоча Караваджо іноді буркає, що сапер постійно наспівує пісеньки з вестернів,