– Біля дверей хтось є, – сповістив він і зійшов зі сцени.
Виявилося, що прийшов медтехнік Джеф Джаната, котрий попереджав, що зайде за пацієнтом, коли буде за чверть дванадцята.
Назад до Вейкфілдського котеджу з Джефом пішов Томмі.
Коли наступного дня, за два дні до приїзду лікарки Вілбур, Мілліган прийшов на терапевтичну бесіду, лікар Джордж побачив, що пацієнт нервово сіпає коліном, і збагнув, що перед ним знову Біллі, стрижнева особистість. Біллі почув імена Артура і Рейджена й тепер хотів дізнатися, хто вони такі.
Гардинг не знав, як йому і розповісти. У нього в голові крутилося страхітливе видіння: Біллі дізнається правду й накладає на себе руки. У лікаря Джорджа був колега з Балтимора, чий пацієнт повісився у в’язниці, довідавшись, що в нього розщеплення особистості.
Лікар глибоко вдихнув і наважився сказати:
– Той голос, що звучить, як у фільмах про Джеймса Бонда, належить Артурові. Артур – це одне з твоїх імен.
Коліна Біллі, що перебували в постійному русі, завмерли. Його очі округлились.
– Артур – це частина тебе самого, – продовжував лікар Джордж. – Ти хотів би з ним зустрітися?
Біллі затремтів, його коліна так несамовито засмикалися, що він сам це помітив і мусив притримати їх руками.
– Ні. Мені від цього хочеться піти і заснути.
– Знаєш, Біллі, я гадаю, що якби ти дуже постарався, то міг би не спати, коли прийде Артур і ми з ним будемо розмовляти. Так ти міг би почути, що він скаже, і усвідомити свою проблему.
– Але це дуже страшно!
– Біллі, ти мені довіряєш?
Той кивнув.
– От і молодець. Зараз на сцену вийде Артур, і я з ним поговорю. Ти не спатимеш і чутимеш кожне його слово, і ти все запам’ятаєш, точнісінько як це роблять деякі інші особистості. Ти будеш поза сценою, але твоя свідомість працюватиме.
– А що таке ця «сцена»? Ви вже її згадували, але так і не сказали, що це означає.
– Це так Артур пояснює те, що відбувається, коли хтось із твоїх внутрішніх «я» виходить у зовнішній світ. За його словами, це схоже на пляму світла від чималого софіта, і той, хто стоїть у промені світла, контролює свідомість. Просто заплющ очі, і ти сам це побачиш.
Гардинг затамував подих, коли Біллі заплющив очі.
– Я бачу! Це так, ніби довкола темна сцена, а на мене ллється світло софітів!
– Дуже добре, Біллі. А тепер відступи вбік, за межі світляної плями, і я певен, що Артур не відмовиться прийти і поспілкуватися з нами.
– Я відступив, – повідомив Біллі, і коліна юнака припинили сіпатись.
– Артуре! – покликав Гардинг. – Ти маєш поговорити з Біллі. Вибач, що я тебе турбую, однак знайомство з тобою та іншими – необхідний крок у лікуванні Біллі.
У Гардинга аж долоні спітніли. Коли пацієнт розплющив очі, замість жалісливого виразу