– Чи можу я тобі чимось допомогти, Біллі?
– Заради всього святого, добродійко, облиште нас! – відрубав Артур.
Єґер пішла, ображена тим, що Артур на неї нагримав. Коли її кроки стихли, Адалана спробувала пояснити:
– Зрозумій, Рейджене, мої потреби відрізняються від ваших.
– Нашчо, в дідька, тобі взагалі спати з жінками? Ти ж сама є жінка!
– Вам, чоловікам, цього не збагнути! Добре, що хоча б діти знають, що таке любов і співчуття і як важливо мати змогу когось пригорнути і сказати: «Я тебе люблю, мені до тебе не байдуже, я маю до тебе почуття».
– Перепрошую, що перебиваю, – втрутився Артур, – однак я завжди вважав, що плотські стосунки – це позбавлений логіки анахронізм, і, беручи до уваги новітні відкриття в галузі…
– Ви психи! – вереснула Адалана. – Обоє несповна розуму! – Її голос знову пом’якшав. – Якби ви тільки могли відчути, як це – коли тебе тримають в обіймах, пестять… Ви б тоді самі все зрозуміли.
– Слухай сюди, навіжена, – гиркнув Рейджен, – мене не тсікавить, хто чи шчо ти є! Але якшчо ти заговориш із кимось у тсьому корпусі – чи взагалі з будь-ким і будь-коли, – то ти труп.
– Стривай-но, – сказав Артур. – У шпиталі Гардинга ти не вповноважений ухвалювати такі рішення. Тут я головний, а ти підпорядковуєшся мені.
– Ти шчо, дозволиш, аби їй усе тсе зійшло з рук?
– У жодному разі. Я все владнаю. Проте не тобі забороняти їй виходити на сцену. На твоєму місці я взагалі помовчав би. Це ж ти, наче телепень, дозволив їй украсти в тебе час. Ти втратив контроль над ситуацією. Горілка, марихуана й амфетаміни зробили тебе таким вразливим, що ти поставив під загрозу життя Біллі і кожного з нас. Так, злочини скоїла Адалана. Однак тягар відповідальності лежить на тобі, тому що ти – захисник. Коли ти вразливий, ти не тільки себе самого, а й усіх нас ставиш у небезпечне положення.
Рейджен хотів було заперечити, але передумав. Помітивши на підвіконні горщик із кімнатною рослиною, він спересердя скинув його додолу.
– Але що не кажи, – продовжував Артур, – а я таки згоден із тим, що віднині Адалану слід вважати однією з небажаних персон. Адалано, тобі довічно забороняється виходити на сцену. І забороняється красти чужий час.
Вона зіщулилась у кутку, обличчям до стіни, і гірко ридала, покидаючи сцену.
Надовго запала тиша, а тоді з’явився Девід і витер чужі сльози зі щік. На підлозі він помітив розбитий горщик із рослиною і зрозумів, що вона вмирає. Йому боляче було дивитися на оголене коріння. Він фізично відчував, як рослина в’яне.
Тут удруге нагодилася сестра Єґер, цього разу – з тацею їжі.
– Ти певен, що я не можу якось допомогти? – запитала вона.
Девід скривився.
– Ви прийшли забрати мене до в’язниці за вбивство рослинки?
Вона поставила тацю і заспокійливо поклала руку йому на плече.
– Авжеж ні, Біллі. Ніхто не забере тебе до в’язниці. Ми подбаємо про тебе і зробимо все для того, щоб тобі покращало.
Лікар Джордж викроїв час у своєму напруженому графіку, щоб побувати