Ведучи його, Розалі відчувала, який несамовитий жах оволодів ним через те, що він не знав, куди рухається і на що може наштовхнутися. Спочатку вони йшли повільно, але потім пришвидшили ходу, минаючи стільці, пролазячи попід столами, піднімаючись і спускаючись драбинками. Розалі й Нік бачили, як Мілліган панікує, тому були приємно вражені тим, що він пройшов випробування до кінця.
– От бачиш, Біллі, я не дозволила тобі впасти чи вдаритися.
Денні кивнув.
– Ти повинен зрозуміти, що є люди, яким можна довіряти. Не всім, звичайно, але декому можна.
Розалі помітила, що в її присутності Мілліган дедалі частіше з’являється в образі хлопчика Денні, якого вона вже добре впізнавала. Її засмучувало, що часто в його малюнках були елементи, пов’язані зі смертю.
Наступного вівторка Аллену вперше дозволили відвідати заняття з живопису в терапевтичному корпусі.
Дона Джонса, доброзичливого арт-терапевта, вразив природний хист Міллігана, однак він бачив, що юнак напружився і занервував, потрапивши до незнайомого колективу. Джонс усвідомив, що своїми химерними малюнками Біллі намагається привернути до себе увагу й заслужити схвалення.
Терапевт вказав на замальовку могильного каменя, на якому було вигравіювано: «Хай земля тобі НЕ буде пухом».
– Розповіси нам що-небудь про цю роботу, Біллі? Що ти відчував, коли її створював?
– Це рідний батько Біллі, – відповів Аллен. – Він був коміком і конферансьє у Маямі, штат Флорида, поки не вкоротив собі віку.
– Може, все-таки поділишся з нами своїми почуттями? Зараз нас більше цікавлять твої емоції, а не сухі факти, Біллі.
Аллен, обурений тим, що його творчість приписують Біллі, швиргонув на підлогу олівець і зиркнув на годинник.
– Я мушу повертатися до свого корпусу. Вже час стелитися.
Наступного дня він заговорив із сестрою Єґер про своє лікування, нарікаючи на те, що все робиться не так, як слід. Коли вона сказала, що він постійно створює труднощі для працівників шпиталю і пацієнтів, юнак засмутився.
– Я не відповідаю за те, що роблять інші мої люди, – пробурмотів він.
– Нам не можна обговорювати інших. Тільки Біллі, – мовила Єґер.
– Але лікар Гардинг неправильно мене лікує! Він не послухався лікарки Вілбур! – вигукнув пацієнт.
Він забажав, аби йому показали медичну карту. Коли Єґер відмовила, він сказав, що може змусити шпиталь надати йому доступ до медичної інформації. За його словами, він був певен, що персонал не занотовує належним чином усіх його перевтілень і згодом він не зможе відновити у пам’яті втрачений час.
Того вечора до нього зайшов Гардинг. Після цих відвідин Томмі оголосив працівникам шпиталю, що звільняє свого лікаря. Незабаром він вийшов з палати вже як Аллен і запевнив, що поновлює лікаря на його посаді.
Коли матері Біллі, Дороті Мур, дозволили навідувати сина, вона бувала в нього мало не щотижня. Часто з нею приїздила