– Чи можу я до вас звернутися з питанням? – промовив він до моряка, не сідаючи.
Жос мовчки підвів свої маленькі блакитні очі на старого і продовжував жувати м’ясо. Хто ж це прохопився? Бертен? Дамас? Невже Декамбре зараз пошле його подалі з усіма мріями про кімнату, аби лиш пихато продемонструвати, що такому мужлаю, як він, нема місця в пансіоні з килимами? Якщо Декамбре захоче образити його, то він зачитає всі відбраковані листи. Жос жестом запропонував грамотію сісти.
– Дванадцяте оголошення, – почав Декамбре.
– Я знаю, – здивовано відповів Жос. – Воно химерне.
Отже, бретонець також помітив це. Завдання спрощується.
– У нього були й попередники, – сказав Декамбре.
– Ага, тижнів зо три.
– Мені цікаво, чи ви часом їх не зберігаєте?
Жос намастив хліб соусом, проковтнув скибку, а тоді схрестив руки на грудях.
– І що з того? – запитав він.
– Я б хотів перечитати їх. І якщо ви не проти, – додав він, вдивляючись у вперту фізіономію бретонця, – то міг би купити їх у вас. Усі, які ви маєте, а також ті, які будуть.
– То що ж, виходить, це не ви?
– Я?
– Людина, що підкидає їх в урну. Мені цікаво було. Зрештою, це дуже у вашому стилі, всі ці старовинні фрази, які неможливо зрозуміти. Але якщо ви хочете їх купити, то точно не ви їх написали. Логічно.
– Скільки?
– У мене не всі збереглися. Лише останніх п’ять.
– Скільки?
– Прочитане оголошення, – відповів Жос, показуючи на тарілку, – це наче обгризене ягня: воно нічого не варте. Я їх не продаю. Ле Ґерни, може, й мужлаї, але не розбійники.
Декамбре кинув на нього повний розуміння погляд.
– Отже? – знову запитав Декамбре.
Жос завагався. Чи можна виторгувати кімнату за п’ять безглуздих папірців?
– Здається, одна з ваших кімнат звільнилася, – пробелькотів він.
Обличчя Декамбре завмерло.
– У мене вже є претенденти, – тихо відповів Декамбре. – І вони посідають пріоритетнішу позицію, ніж ви.
– Ясно, – сказав Жос. – Лишіть при собі свої побрехеньки. Ерве Декамбре просто не хоче, щоб якийсь мужлай прийшов і топтав його килими. Так же сказати простіше, правда? Щоби потрапити до вас, треба бути типом із рекомендаційними листами. Ну або Лізбет. Ні одним, ні іншим стати мені не судилося.
Жос випив своє вино і з дзенькотом поставив посудину на стіл. Потім знизав плечима і враз заспокоївся. Ле Ґерни й не таких бачили.
– Гаразд, – сказав Жос, наливаючи собі черговий келих. – Ну й лишайтеся зі своєю кімнатою. Зрештою, я можу зрозуміти. Ми різного поля ягоди, ось і все. І що з цим поробиш? Можете забрати ті папірці, якщо вони вас аж так цікавлять. Приходьте ввечері до Дамаса, перед випуском о шостій десять.
У домовлений час Декамбре прийшов у «Рол-Райдер». Дамас був зайнятий, підбираючи ролики