– Отже, все пропало.
– А що, це терміново? Ти б хотів порадитися з ним?
– Ще чого! Хочу винайняти кімнату.
– Тобі варто було б прискоритися, бо кандидат уже є. Декамбре комизиться, бо той тип запав на Лізбет.
– А чому ти вважаєш, що мені варто прискоритися? Старий вважає мене мужлаєм.
– Ти маєш зрозуміти, Жосе, він ніколи не плавав. До речі, а хіба ти насправді не мужлай?
– Ніколи не стверджував протилежного.
– Ось бачиш. Декамбре – знавець. Скажи мені, Жосе, чи зрозумів ти своє дев’ятнадцяте оголошення?
– Ні.
– Як на мене, воно химерне. Химерне, як і інші оголошення останніми днями.
– Дуже химерне. Мені не дуже подобаються ці оголошення.
– А чому тоді ти їх читаєш?
– За них платять, і то добре платять. А Ле Ґерни, може, й мужлаї, але не розбійники.
IV
– Ось мені цікаво, – каже комісар Адамберґ, – чи не перетворююсь я на служаку через те, що служу в поліції?
– Ви вже це казали, – зазначив Данґлар, який організовував простір для свого сейфа.
Данґлар мав намір розпочати все спочатку, як він сам казав. Адамберґ, котрий жодного наміру не мав, розклав усі свої папки на стільці біля столу.
– Що ви про це думаєте?
– Що через двадцять п’ять років служби це було б не так вже й погано.
Адамберґ запхав руки глибоко в кишені й притулився до недавно пофарбованої стіни, краєм ока оглядаючи нові володіння, в яких опинився менше місяця тому. Нові місця, нові призначення – кримінальний розшук при поліційній префектурі Парижа, розслідування вбивств, авангард Тринадцятого округу. Буде покладено край пограбуванням, крадіжкам, насиллю, свавіллю озброєних і неозброєних типів, розлючених і не розлючених, а ще купі паперів та всьому вищеозначеному. «Все вищеозначене» – останнім часом він уже двічі чув цей вислів. А все через те, що він служить у поліції.
Звісно, купи паперів і всього вищеозначеного переслідували його, як і всюди. Але тут, як і всюди, він знайде тих, хто любить усі ці папірці. Ще в юності, тільки-но покинувши Піренеї, він відкрив для себе, що такі люди існують, і відчував до них велику повагу, трохи співчуття й величезну вдячність. Йому ж самому більше подобалося ходити, мріяти і працювати, і він знав, що багато колег відчувають до нього зовсім мало поваги й дуже багато співчуття. «Папери, – сказав якось йому один балакучий кадр, – підготовка документів і протокол лежать в основі будь-якої ідеї. Нема паперів – нема ідеї. Слова живлять думку, як добриво живить горох. А вчинок без документів – це ще одна горошина, що зникає безвісти».
Певно, відколи він служить у поліції, згинули вже цілі вантажівки гороху. От тільки після прогулянок він часто відчував, як у голові народжуються цікаві думки. Думки, що радше скидалися на оберемок водоростей, ніж на горошинки. Але ж рослина зостається рослиною, а ідея – ідеєю, і коли ви її озвучуєте, ніхто ж не запитуватиме, чи знайшли ви її на доглянутому полі, чи на болоті. І не було жодного сумніву, що його заступник Данґлар,