Відкривши двері, я опинилась в просторій кімнаті. В ній не вистачало яскравих барв. Все потьмяніло від часу, вологи та температури.
– Невже не можна начаклувати собі нормальної постільної білизни? – Одразу спало мені на думку. Хоча в якусь мить факт спати в цій кімнаті і на цьому ліжку видався мені менш огидним. Я розуміла, щось штовхає мене бути саме в цій кімнаті, серед цих речей. Не сподіваючись знайти реліквію, я влаштувала собі більш менш комфортне ліжко, з постільної білизни, що знаходилась в шухляді. Спати єдине правильне рішення на даний момент.
Глава 2. Привітний Пінс
Час пролетів не помітно. На годиннику був саме південь. І це означає необхідність прокинутись. На мій подив в будинку є розкішна ванна кімната, з великою кількістю дзеркал, та маленьким люстерком на туалетному столику. Це люстерко чимось схоже на річ пані Міранс. Можливо не точна копія, та деяка схожість є. Я взяла люстерко в руки і почала приводити себе до ладу. Необхідно слідкувати за собою, адже бути не вдома не означає впадати в депресію. До того ж мені необхідно попоїсти. Продуктів на кухні тут явно не має.
Провівши десь з пів години у дзеркала, я зрозуміла можна вирушати. Шкода, магія не створює їжі. Це було б ідеально. Бо виходити на контакт з жителями Пінсу не є частиною моїх планів. Отож зібравшись, я покинула будинок і попрямувала на пошуки продуктового магазину.
Блукаючи вулицями, я постійно натикалась на здивовані погляди. Невже всі так гостро реагують на появу новачків? Чи інше запитання: на скільки маленьке це містечко?
Відповіді на ці запитання я однозначно не знала. Під час розмірковування попереду промайнуло декілька крамничок з одягом, сувенірами, фарфором. Далі були ще якісь будівлі (приватні офіси, лавки), нічого цікавого. Через 20 хвилин прогулянки, я помітила невеличкий продуктовий магазин. Ось хоча б щось мені вдалось знайти.
Я з неймовірним ентузіазмом обирала продукти (моркву, салат, пасту, картоплю, молоко, макарони) – здається моє головне завдання не пошук реліквії, а поповнення запасів холодильника маєтку.
Таке помутніння не тривало довго. Неймовірний запах вишневого пирога, прямісінько через вулицю манив до себе. Аромат насичений і водночас солодкий. Кожного разу він наповнював приміщення, коли в дверях крамниці з’являвся новий покупець.
Не витримавши таких тортур, я вирішила зайти в кав’ярню напроти. Виявилось це кав’ярня, кафе та міні-пекарня. Витримана в стилі 50 років, і нагадує чимось звичайну закусочну. Проте в ній є декілька переваг смачна їжа, живі квіти на столиках, цікаві серветки та надзвичайно гарні занавіски.
Я не встигла промовити жодного слова. Відразу ж на мене звернула увагу офіціантка років 55, на ім’я Роуз.
– Лорейн у нас відвідувач, новенька в місті. Займись нею.
Зайнятись нею – для Лорейн це означає, ввести в курс життя Пінсу, розповісти основну інформацію видатних