Рогнеда. Валентин Чемерис

Добрині батько Рогнеди вже не буде знати: Добриня, захопивши Полоцьк, виконає наказ юного тоді Володимира, і варязькі воїни з трьох боків проштрикнуть трьома мечами полоцького князя, піднімуть його на мечах, і він миттєво сконає… А Рогнеду Добриня оголосить рабинею, знущаючись з неї, гордої і пишної, а потім повезе як бранку до свого племінника Володимира у Новгород. Як найбільший трофей. Хоча більшим трофеєм для Володимира стане Полоцьке князівство, що він його приєднає до свого, Новгородського, і потім об’єднані раті – новгородську і полоцьку, поверженого тестя свого, Добриня поведе на Київ проти Ярополка…

      9

      Отож близько 980 року до п’ятнадцятилітньої полоцької княжни Рогнеди, що вже тоді славилася своєю вродою та багатством, посватались двоє, як-то кажуть, не безрідних: великий Київський князь Ярополк і його рідний брат по батькові – Володимир, тоді новгородський князь.

      Рогнеда хутко зробила свій вибір:

      «За Володимира не хочу, а за Ярополка – хочу!»

      Надто була горда і примхливо-перебірлива. Відмову виходити за Володимира пояснила так:

      «Не бажаю роззути робичича».

      Як уже згадувалось, Володимира, хоч і від князя, але народила проста ключниця-рабиня. А відтак, Володимир, хоч і був по батькові княжич, але по матері все одно залишався сином рабині.

      За тодішніми звичаями молода в першу ніч після весілля мала (на знак покірності перед мужем) роззути його перед тим, як вони ляжуть до ліжка. І цим молода підкреслювала свою залежність від молодого на все подальше шлюбне життя. А цього вже горда і примхливо-свавільна Рогнеда (а вона таки була слов’янкою, а не скандинавкою, бо тільки у слов’ян з давніх часів був звичай роззувати чоловіка в першу шлюбну ніч), так от Рогнеда не могла принизитись до того, щоби вона, княжна, та роззувала якогось там… робичича!

      Древлянка Малуша не зі своєї волі опинилася в Києві і стала ключницею в княгині Ольги.

      А случилося ось як.

      Восени 944 року князь Ігор повів свою дружину до Древлянської землі збирати данину, так зване полюддя.

      Зібравши данину (чималу, між іншим), князь відіслав її з частиною дружини до Києва, а сам з незначною купкою дружинників, що лишилися при ньому, повернувся до древлян і став вимагати нової данини! Пожадливість зіграла з Ігорем смертельний жарт. Древляни почали радитись з князем своїм Малом: «Якщо унадиться вовк до овець, – казали і мали рацію, – то викосить усю отару, поки не заб’ють його. Так і цей».

      І вбили Ігоря. Щоб знав, як грабувати підданих.

      Дружина Ігоря жорстоко помстилася древлянам за вбивство чоловіка. Стратила багатьох князів та вождів, а їхні сім’ї веліла пригнати до Києва яко рабів. Так і було вчинено. Наклав головою й головний древлянський князь Мал, а його сімейство теж потрапило в полон. Так у Києві опинилася Малуша, дочка князя Мала. Ользі вона чимось сподобалась. Та й княгиня-удова звернула увагу, що кмітлива Малуша не є простолюдинкою, а отже, знатна. І зробила її своєю