Здебільша за власну шизофренію вона мусила дякувати «Сестрам Милосердя»[81]. Вони вірили в Бога; вони вірили, що дзеркала – то ворожбитські стави і дитина, яка туди надто довго задивляється, вкриється бородавками. То були жінки, які справляли на неї найбільший вплив у віці між сьома й дванадцятьма роками. На поясах у себе вони носили лінійки – для биття, не для вимірювання – і не було жодного дитячого вуха, яке б вони бажали пропустити без того, щоб його нам’яти.
Люсі простягнула руки до дитини. Четта передала їй немовля, не без нехоті. Дитя було таким ніжним оберемочком.
За двадцять миль від того місця, де Абра спала на руках у Кончетти Рейнолдс, Ден Торренс сидів на зборах АА, слухаючи, як якась кралечка жебонить про її сексуальне життя зі своїм колишнім. Кейсі Кінгслі приписав йому відвідати дев’яносто таких зборів протягом дев’яноста днів, і цей, денний сеанс у цокольному приміщенні Фрейжерської методистської церкви, був для нього восьмим. Він сидів у першому ряду, бо Кейсі – знаний у цих високих колах як Великий Кейсі – також приписав йому так робити.
– Хворі, які бажають одужати, сидять попереду, Денні. Задні ряди на зібраннях АА ми називаємо Ложею Нехоті.
Кейсі подарував йому маленький блокнот з фотографією на обкладинці – океанські хвилі розбиваються об скелястий мис. Понад цим фото було надруковано гасло, яке Ден зрозумів, проте не сприйняв занадто серйозно: НІЩО ВЕЛИКЕ НЕ СТВОРЮЄТЬСЯ РАПТОВО.
– Ти записуватимеш до цього блокнота кожне відвідане тобою зібрання. І коли б я в тебе не попросив його подивитися, краще буде, якщо ти миттю витягнеш цей блокнот у себе із задньої кишені й покажеш мені, що відвідуваність в тебе регулярна.
– Хіба я не можу пропустити якийсь день через хворобу?
Кейсі розреготався.
– Ти хворий щодня, друже мій, – ти п’яндило, заливний алкоголік. Хочеш знати, що казав мені мій спонсор?
– Здається мені, ви вже розказували. Неможливо солоний огірок перетворити назад на свіжий, правильно?
– Не будь таким хитросраким, просто послухай.
Ден зітхнув:
– Слухаю.
– Тягни свою сраку на зібрання, – почав той. – Якщо срака в тебе відвалиться, поклади її в мішок і тягни на зібрання.
– Чарівно. А якщо я, скажімо, просто забуду?
Кейсі знизав плечима:
– Тоді ти знайдеш собі іншого спонсора, такого, що вірить у забудькуватість. Я – ні.
Денові, який відчував себе крихкою статуеткою, що вже підсунулася до самого