Неперебутнє. Леонід Горлач

нічого іншого не залишалося, як щодня навідуватися через вулицю до ЦК по чергові настанови. В результаті їх наростало загвинчування гайок, дух вільнодумства, породжений у часи Хрущовської відлиги, катастрофічно танув.

      Та попри все основні принципи діяльності потужної письменницької організації зберігалися, серед них і офіційні візити республіканського керівництва в обласні організації. Один з них відбувся і в Полтаві…

      До славетного міста вибралася мікроавтобусом чимала група письменників. Очолив її Василь Козаченко. На місці готував зустріч тодішній керівник письменників Полтавщини Олександр Чуча, людина не безталанна, добра й чуйна, що своїм гумористичним хистом підпирала земляка, могутнього сміхотворця з трагічною долею Олександра Ковіньку. В неблизькій дорозі точилися різні розмови, хтось процитував іскрометні дотепні рядки Віктора Кочевського про полтавського керманича («міняю Бучу на Чучу, Чучу на дачу й Полтаву на додачу»), хтось подарував анекдота, жодного напруження після кадрового погрому в Спілці. Та й Василь Павлович не тримався зверхньо, мабуть, розуміючи, в яку халепу втрапив з партійної волі.

      Та ось уже й розлога Полтава. Екскурсія по місту з правовірним акцентом на Полтавській битві, кулуарні зустрічі з місцевими письменниками. А під вечір – офіційна велелюдна зустріч у приміщенні драматичного театру. На відміну від часів нинішніх, приїзд поважної письменницької делегації з Києва опинявся в центрі уваги партійного й господарського керівництва, котре отримувало відповідне орієнтування згори. Як би там не було, але компартійці чітко усвідомлювали силу художнього слова й підтримували його, час від часу й скручуючи шию комусь із надто сміливих майстрів слова.

      У затишному залі курці ніде клюнути. Люди авторитетні, інтелігентні, весела студентська молодь, музика, традиційний хліб-сіль на барвистому рушнику. Перші особи області в першому ряду президії, серед них і наші лідери на чолі з В.Козаченком. Слово бере Олександр Чуча. Спокійно розповідає про літературні традиції свого краю, згадує відомих вихідців із Полтавщини, пропустивши чомусь прізвище Олеся Гончара, далі звітує про те, чим займаються нинішні літератори:

      – У нашій організації нині перебуває більше двадцяти членів Спілки письменників України, – наголошує він особливо на цій формальності і гордо поглядає на притихлий зал, на президію.