– Я тобі двадцятку наверх дам, – заступив дорогу Магнат.
– Що я – спекулянт? – зніяковів Данило. – Може, вони тобі ще й не підійдуть. Ану поміряй, – і швиденько зняв туфлі.
Але Магнат спочатку надягнув фірмові джинси і вже потім узувся.
– Клас! – вигукнув Данило. – Мені б такі. Ладно – забирай.
До своєї кімнати йшов босоніж, тримав у руках товстого зошита, а в кишені лежало сімдесят карбованців.
– А як завтра порвуться? – запитав Юрко, не поділяючи радості брата. – Він і гроші забере, ще й пику натовче.
– Чого це? – заперечив Данило. – Я ж його не змушував купувати – він сам випросив. А за науку, брате, треба платити. – І додав насмішкувато: – Тільки скупий платить більше.
Навчання давалося легко, і вже у другому семестрі Данила вибрали у студентську раду й часто доручали громадську роботу. Та хлопець виконував її неохоче, лише заняття в художній самодіяльності не пропускав. Викладач, сивий літній чоловік, що мав консерваторську освіту, кілька вечорів прислухався до хлопця, потім почав працювати з ним окремо. А одного разу, коли вже нікого не було, сказав:
– Тобі б не тут вчитися. У тебе талант від Бога, а таке не кожному дається.
– Талант від Бога? – перепитав Данило, хоча й добре розумів сказане. І несподівано для викладача запитав: – А ви б не могли учити мене духовного співу?
– Якого? – здивувався той. – Духовного? Але ж за такий спів нас обох по голівці не погладять.
– Я знаю, – погодився Данило, – просто хотілося спробувати.
– Навіщо воно тобі? – сивий викладач спантеличено дивився на студента. – Ти хоча б уявляєш, що це таке?
Данило у відповідь стенув плечима, бо насправді чув лише сільських півчих, а тепер ось кілька разів їздив у Макарівку, поблизу райцентру, де уцілів мурований храм. І сам не знає, чому поїхав. Несміливо зайшов до церкви, став збоку, щоб нікому не заважати. Але на нього відразу звернули увагу, дехто глянув підозріло й відступив подалі. Кілька разів у його бік уважно подивився батюшка. Дань зніяковів під тим поглядом, навіть пожалкував, що прийшов, та, коли на криласах заспівали, забув про все на світі. Прийшов і наступної неділі. Мовчки слухав відправу, потім почав підспівувати. Молодий голос додав сили стареньким півчим, які спочатку здивовано, а тоді вдячно поглядали на хлопця.
Одного разу Юрко попередив брата:
– Доїздишся у Макарівку. Краще он іди підробляй у ресторан – хоча б користь буде.
– А що тут такого? Хочу – і їжджу, – заперечив Данило. – Яке чиє діло?
– Ти на свою пику в дзеркало глянь, – розсердився Юрко. – Пропаде щось у церкві – на кого скажуть?
Данило і сам знав, що так може бути, але в Макарівці до нього уже звикли й навіть перед Великоднем батюшка попросив, щоб прийшов співати на Всеношну.
Він прийшов. Й опівночі, коли заспівали: «Христос воскрес із мертвих…», голос юнака досягав такої сили, що навіть учорашні атеїсти здивовано відчували, як щось