Кобзар. Вперше зі щоденником автора. Тарас Шевченко. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Тарас Шевченко
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Серия:
Жанр произведения: Поэзия
Год издания: 0
isbn: 978-966-14-4569-6
Скачать книгу
слухали.

      Не кривись, поганий!

      Не жартуєм. Давай гроші!»

      «Де мені їх взяти?

      Ні шеляга; я панською

      Ласкою багатий».

      «Лжеш, собако! Признавайся!

      Ануте, панове,

      Батогами!»

      Засвистіли,

      Хрестять Лейбу знову.

      Періщили, періщили,

      Аж пір’я летіло…

      «Єй же богу, ні шеляга!

      Їжте моє тіло!

      Ні шеляга! Ґвалт! Рятуйте!»

      «Ось ми порятуєм».

      «Постривайте, я щось скажу».

      «Почуєм, почуєм,

      Та не бреши, бо, хоч здохни,

      Брехня не поможе».

      «Ні, в Вільшаній…»

      «Твої гроші?»

      «Мої!.. ховай Боже!

      Ні, я кажу, що в Вільшаній…

      Вільшанські схизмати

      По три сем’ї, по чотири

      Живуть в одній хаті».

      «Ми це знаєм, бо ми самі

      Їх так очухрали».

      «Та ні, не те… вибачайте…

      Щоб лиха не знали,

      Щоб вам гроші приснилися…

      Бачте, у Вільшаній

      У костьолі… у титаря…

      А дочка Оксана!

      Ховай Боже! Як панночка!

      Що-то за хороше!

      А червінців! хоч не його,

      Так що? Аби гроші».

      «Аби гроші, однаково!

      Правду Лейба каже;

      А щоб певна була правда,

      Нехай шлях покаже.

      Одягайся!»

      Поїхали

      Ляхи у Вільшану.

      Один тілько під лавою

      Конфедерат п’яний

      Нездужа встать, а курника,

      П’яний і веселий:

      «My Żyjemy, my Żyjemy,

      Polska nie zginęla».

      Титар

      «У гаю, гаю

      Вітру немає;

      Місяць високо,

      Зіроньки сяють.

      Вийди, серденько, —

      Я виглядаю;

      Хоч на годину,

      Моя рибчино!

      Виглянь, голубко,

      Та поворкуєм,

      Та посумуєм;

      Бо я далеко

      Сю ніч мандрую.

      Виглянь, же пташко,

      Моє серденько,

      Поки близенько,

      Та поворкуєм…

      Ох, тяжко, важко!»

      Отак, ходя попід гаєм,

      Ярема співає,

      Виглядає; а Оксани

      Немає, немає.

      Зорі сяють; серед неба

      Горить білолиций;

      Верба слуха соловейка,

      Дивиться в криницю;

      На калині, над водою,

      Так і виливає,

      Неначе зна, що дівчину

      Козак виглядає.

      А Ярема по долині

      Ледве-ледве ходить,

      Не дивиться, не слухає…

      «Нащо мені врода,

      Коли нема долі, нема талану!

      Літа молодії марно пропадуть.

      Один я на світі без роду, і доля —

      Стеблина-билина на чужому полі.

      Стеблину-билину вітри рознесуть:

      Так і мене люде не знають, де діти.

      За що ж одцурались? Що я сирота?

      Одно було серце, одно на всім світі,

      Одна душа щира, та бачу, що й та,

      Що й та одцуралась».

      І хлинули сльози.

      Поплакав сердега, утер рукавом.

      «Оставайсь здорова. В далекій дорозі

      Найду