Кобзар. Вперше зі щоденником автора. Тарас Шевченко. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Тарас Шевченко
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Серия:
Жанр произведения: Поэзия
Год издания: 0
isbn: 978-966-14-4569-6
Скачать книгу
навіть гудять:

      «Не відтіля, – каже, – сходить

      Та не так і світить;

      Отак, каже, було б треба…»

      Що маєш робити?

      Треба слухать, може, й справді

      Не так сонце сходить,

      Як письменні начитали…

      Розумні та й годі!

      А що ж на вас вони скажуть?

      Знаю вашу славу!

      Поглузують, покепкують

      Та й кинуть під лаву.

      «Нехай, – скажуть, – спочивають,

      Поки батько встане

      Та розкаже по-нашому

      Про свої гетьмани.

      А то дурень розказує

      Мертвими словами

      Та якогось-то Ярему

      Веде перед нами

      У постолах. Дурень! дурень!

      Били, а не вчили.

      Од козацтва, од гетьманства

      Високі могили —

      Більш нічого не осталось,

      Та й ті розривають;

      А він хоче, щоб слухали,

      Як старці співають.

      Дарма праця, пане-брате:

      Коли хочеш грошей

      Та ще й слави, того дива,

      Співай про Матрьошу,

      Про Парашу, радость нашу,

      Султан, паркет, шпори, —

      От де слава!!! А то співа:

      „Грає синє море“,

      А сам плаче, за тобою

      І твоя громада

      У сіряках!..» Правда, мудрі!

      Спасибі за раду.

      Теплий кожух, тілько шкода —

      Не на мене шитий,

      А розумне ваше слово

      Брехнею підбите.

      Вибачайте… кричіть собі,

      Я слухать не буду

      Та й до себе не покличу:

      Ви розумні люди —

      А я дурень; один собі

      У моїй хатині

      Заспіваю, заридаю,

      Як мала дитина.

      Заспіваю – море грає,

      Вітер повіває,

      Степ чорніє, і могила

      З вітром розмовляє.

      Заспіваю – розвернулась

      Висока могила,

      Аж до моря запорожці

      Степ широкий вкрили.

      Отамани на вороних

      Перед бунчуками.

      Вигравають… А пороги

      Меж очеретами

      Ревуть, стогнуть, розсердились,

      Щось страшне співають.

      Послухаю, пожурюся,

      У старих спитаю:

      «Чого, батьки, сумуєте?»

      «Невесело, сину!

      Дніпро на нас розсердився,

      Плаче Україна…»

      І я плачу. А тим часом

      Пишними рядами

      Виступають отамани,

      Сотники з панами

      І гетьмани – всі в золоті,

      У мою хатину

      Прийшли, сіли коло мене

      І про Україну

      Розмовляють, розказують.

      Як Січ будовали,

      Як козаки на байдаках

      Пороги минали,

      Як гуляли тю синьому,

      Грілися в Скутарі

      Та як, люльки закуривши

      В Польщі на пожарі,

      В Україну верталися,

      Як бенкетовали.

      «Грай, кобзарю, лий, шинкарю!» —

      Козаки гукали.

      Шинкар знає, наливає

      І не схаменеться;

      Кобзар вшкварив, а козаки —

      Аж Хортиця гнеться —

      Метелиці та гопака

      Гуртом