Вступ до психоаналізу. Зиґмунд Фройд

не відмежовуючись, переходять у царину жестів і порухів, які ми вважаємо за вияви тих або тих душевних настроїв. До випадкових дій належать усі ті нібито безцільні рухи, коли ми, немов граючись, чіпаємо свій одяг, частини свого тіла, предмети, до котрих можна дотягтися рукою, і потім полишаємо їх, а також мелодії, які мугикаємо. Я недвозначно стверджую: всі ці феномени мають сенс і їх можна тлумачити так само, як і хибні дії, це незначні симптоми інших, важливіших психічних явищ, повновартісні психічні акти. Проте я не зупинятимусь на цих нових феноменах, що поширили царину психічних явищ, а повернусь до хибних дій, на матеріалі яких ми з куди більшою ясністю розглянемо важливі для психоаналізу проблеми.

      Найцікавіші запитання, які ми поставили, вивчаючи хибні дії, і ще не дали на них відповіді, такі. Ми сказали, що хибні дії є наслідком зіткнення двох різних намірів, один з яких можна назвати порушеним, а другий – порушувальним. Порушені наміри не потребують якихось дальших запитань, але про ті, другі, ми прагнемо, по-перше, дізнатися, що це за наміри, котрі стають перешкодою для інших, а по-друге, який зв’язок між порушувальними намірами і порушеними?

      Дозвольте мені знову скористатися мовними похибками як представниками всього класу хибних дій і відповісти спершу на друге запитання, а потім на перше.

      При мовних похибках між порушувальними і порушеними намірами може існувати зв’язок за змістом, бо порушувальна тенденція заперечує, виправляє або доповнює порушену тенденцію. Або ж – це темніший і цікавіший випадок – порушувальна тенденція змістом ніяк не пов’язана з порушеною.

      Приклади першого з цих двох різновидів зв’язку можна без труднощів знайти, звернувшись до вже згаданих нами випадків та подібних до них. Майже завжди, коли внаслідок мовної похибки кажуть протилежне тому, що намірялися сказати, порушувальний намір є протилежністю порушеного, а сама похибка – виявом конфлікту двох непримиренних прагнень. «Я оголошую засідання відкритим, а найрадніше я відразу б і закрив його», – ось сенс мовної похибки голови. Політична газета, яку звинуватили в корупції, борониться в статті, що мала закінчуватися такими словами: «Наші читачі засвідчать, що ми завжди найбезкорисливішим чином дбали про добро всього суспільства». Проте редактор, котрому довірили написати статтю на захист газети, написав: «Найкорисливішим чином». Це означає, що він думав: «Хоч я й мушу таке писати, але знаю, що все інакше». Народний депутат, що вимагає, аби імператорові казали нещадну правду, певне, почув внутрішній голос, бо, злякавшись власної сміливості, схибив словом, вимовивши замість «нещадну» слово «нещиру».[12]

      В уже знайомих вам прикладах, що створюють враження стягнення і скорочення, насправді відбувається виправлення, доповнення, продовження, завдяки яким друга тенденція виявляється поряд із першою. «Стали відомі речі», але краще було б сказати про це прямо: «Стало ясно, що то гидота», тому й утворилось: «Стали гидомі речі”.