Флорентійські хроніки. Державець (збірник). Никколо Макиавелли

підтримують гвельфів, і самої Флоренції буде достатньо, щоб партія Церкви знову вбилася в силу. Проти такого жорстокого присуду, ухваленого такому шляхетному місту, не протестував жоден громадянин, окрім месера Фарінати дельї Уберті, який відверто став в обороні міста, твердячи, що витратив чимало зусиль і зазнав чимало небезпек лиш на те, щоб жити на батьківщині, що нині не хоче відкинути те, до чого так поривався і що послано йому долею, а навпаки, радше стане для тих, у кого наміри інші, таким самим ворогом, яким він був для гвельфів; якщо ж хтось із присутніх боїться своєї батьківщини, хай спробує занапастити її, бо він зі свого боку виступить в її обороні з такою звагою, яка надихала його, коли він виганяв гвельфів. Месер Фаріната був людиною великодушною, чудовим вояком, ватажком гібеллінів і користувався неабиякою пошаною у Манфреда. Його виступ поклав край цим спробам, і гібелліни стали обмірковувати інші способи утримати владу.

      VIII

      Гвельфи, які повтікали до Лукки й були вигнані звідти луккезцями, наляканими графовими погрозами, поперебирались до Болоньї. Звідти їх покликали пармські гвельфи на поміч проти своїх гібеллінів, яких вони переважили своєю звагою, здобувши за це всі володіння гібеллінів. Заживши знову в достатку й гонорі і довідавшись, що папа Климент закликав Карла Анжуйського скинути Манфреда з трону, вони послали до понтифіка послів, пропонуючи свою допомогу (1266). Папа не лише зустрів їх як друзів, але й подарував їм свою корогву, під якою відтоді гвельфи завжди йшли на бій і яка й досі піднімається у Флоренції. Відтак Карл забрав у Манфреда корону, і той помер. Після цього втручання флорентійські гвельфи посилили свій вплив, а гібелліни занепали. Отож ті з них, хто вкупі з Гвідо Новелло урядував у Флоренції, надумали, що їм непогано було б якоюсь благодією підкупити народ, який вони раніше нещадно гнобили. Проте цей засіб, який приніс би їм пожиток, коли б вони були вдалися до нього, перш ніж мусили так учинити, згнітивши серце, нині не лише не підсобив їм, а довів їх до загибелі. А проте вони думали пригорнути народ до себе, повернувши йому частку тих прав і тієї влади, які в нього забрано. Вони обрали тридцять шість народних обранців і доручили їм і двом закликаним болонським шляхтичам реформувати міську управу. Ця рада на першому засіданні ухвалила поділити ціле місто на цехи й призначити на чолі кожного цеху магістрата, який і вів би всі справи своїх підлеглих. До того ж кожен цех дістав корогву, під якою мали збиратися озброєні члени цеху, тільки-но виникне така потреба у Флоренції. Спершу таких цехів було дванадцять, сім старших і п'ять молодших. Але потім число молодших зросло до чотирнадцяти, отже, всього їх стало, як і нині, двадцять один. Тридцять шість реформаторів запровадили ще й інші приписи на пожиток усім громадянам.

      IX

      Граф Гвідо для утримання вояків оподаткував флорентійців, але це викликало такий спротив, що він не зважився добиватися цього силоміць. Гадаючи, що влада його хитається, він викликав