Флорентійські хроніки. Державець (збірник). Никколо Макиавелли

в літописах. Коли імперію плюндрували варвари, Флоренція зазнала руїни від рук остготського царя Тотіли і через двісті п'ятдесят років знову воскресла заходами Карла Великого. Відтоді до року 1215 від Різдва Христового вона жила, поділяючи в усьому долю тих, хто царював тоді в Італії. Нею спершу правили Карлові нащадки, потім Беренгарій і наприкінці германські цісарі, як ми це показали в нашій загальній хроніці. На той час флорентійці не могли ні піднестися, ні звершити щось вікопомне через потугу тих, кому корилися. А проте року 1010, у День святого Ромула, вельми почитуваного ф’єзоланцями, флорентійці захопили і зруйнували Ф’єзоле, вчинивши так або зі згоди цісаря, або в такий час, коли між смертю одного цісаря і обранням іншого людність здобуває якусь волю. Але далі в міру того як в Італії вбивалися в силу римські першосвященики і слабла влада германських цісарів, усі землі цієї провінції вельми легко переставали слухатися державця. Так, від року 1080, коли Італія була роздерта між прибічниками Церкви і прибічниками імператора Ген ріха III, флорентійці утримували єдність до 1215 року і підкорялися переможцям, не шукаючи нічого, окрім порятунку. Та як у тілі людському що більше задавнена хвороба, то вона небезпечніша й смертніша, так і у Флоренції городяни пізніше за інших поділилися на дві ворожі партії, та зате й більше потерпіли від цього розколу. Причина першої звади відома, оскільки про неї широко розводилися Данте та інші письмаки. Але написати бодай коротко про неї треба й мені.

      III

      1215. Серед наймогутніших родин у Флоренції найвпливовішими були Буондельмонті та Уберті, а за ними йшли Амідеї і Донаті. Одна донна з сім’ї Донаті, багата вдова, мала доньку надзвичайної вроди. Вона збиралася одружити її з месером Буондельмонті, молодим кавалером і головою роду Буондельмонті. Чи то з недбальства, чи то з певності, що поспішати ні до чого, вона свого задуму не відкрила нікому, аж це виявилося, що месер Буондельмонті бере одну дівчину з дому Амідеї. Донну взяла досада, а проте вона все ще сподівалася, що врода її доньки може розбити цей шлюб, доки його не взято. Якось вона побачила, що месер Буондельмонті один, без почту, підходить до її оселі, і притьмом зійшла вниз, ведучи за собою доньку. Коли молодик проходив повз них, вона кинулася до нього назустріч, кажучи: «Я дуже рада, що ви женитеся, хоча призначала вам за жінку мою дочку». І тут вона, відчинивши двері, показала йому дівчину. Кавалер, побачивши, яка гожа ця юнка, і зміркувавши, що родовитістю і віном вона не поступається тій, яку йому суджено, запалав такою жагою здобути її, що, забувши вже про дану ним обітницю, про зневагу, якою було б її ламання, і про лихо, яке б він на себе стягнув, відказав: «Якщо ви призначали мені свою доньку, я б виявився невдячником, зрікшись її, поки я ще вільний». І не гаючи часу він справив весілля. Справа ця, тільки-но випливши на люди, неабияк обурила дім Амідеї, а також Уберті, пов'язані між собою кровними узами. Вони зібралися разом з іншими своїми родичами і постановили, що стерпіти