Флорентійські хроніки. Державець (збірник). Никколо Макиавелли

ті землі, в яких бачили своїх підданців. Тускуланці відмовилися їх слухатися, і римляни рушили всім натовпом на них. Проте їм подав допомогу Фрідріх, і вкупі з ним тускуланці вчинили римському війську такий розгром, що відтоді Рим перестав бути багатим і людним містом. Тим часом папа Олександер повернувся до Рима, гадаючи, що може почувати себе безпечно через ненависть римлян до Фрідріха і безліч ворогів, яких той мав у Ломбардії. Та Фрідріх, по при все, взяв в облогу Рим, хоча Олександер, не діждавшись його, утік до апулійського короля Вільгельма, єдиного зі смертю Роджера спадкоємця цього королівства. Проте Фрід ріх мусив через чумний мор зняти облогу і повернутися до Германії. Тоді об’єднані проти нього ломбардці, щоб тримати під загрозою Павію і Тортоні, де стояли цезарські загони, звели цитадель, яка могла стати головною підпорою в цій війні, і охрестили її Алессандрією на честь папи Олександера і на ганьбу Фрідріху. Сконав також антипапа Гвідо, а натомість обрано Іоанна Фермського, котрий перебував під захистом цезарських загонів у Монтеф'ясконе.

      XIX

      Поки відбувались усі ці події, папа Олександер вирушив у Тускул: його закликали мешканці цього міста у сподіванні, що він відборонить їх від римлян. Туди ж до нього приїхали посланці Генріха, короля Англії, які мали переказати, що король зовсім не причетний до вбивства блаженного Томи, єпископа Кентерберійського, в чому його винуватили чутки. Тим-то папа послав до Англії двох кардиналів з'ясувати істину в цій справі. Хоча вони не змогли встановити, що король доклав руку до цього вбивства, обурені цим підлим злочином і тим, що убієнного не пошановано як слід, вони наклали на короля покуту: Генріх мав скликати всіх баронів королівства і привселюдно просити перед ними прощення, до того ж негайно послати двісті солдатів до Єрусалима й тримати їх там рік, а також дати обітницю, що не пізніше ніж через три роки він сам вирушить туди на чолі найсильнішого війська, і, нарешті, ще – скасувати все, що ухвалено при його владі на шкоду вольностям духівників, і дозволити будь-якому зі своїх підданців, хай би хто він був, скаржитися в Рим. На все це Генріх пристав; так найпотужніший монарх уліг вимозі, що її сьогодні вважала б ганебною будь-яка приватна особа. А проте, хоча папа користувався такою владою над володарями найвіддаленіших країв, він не міг убрати в шори римлян остаточно; вони були проти, аби він залишався в Римі, хоча він і заприсягався втручатися тільки в справи духовні. Так перед багато чим ловиш дрижаки на відстані куди більше, ніж зблизька. Тим часом Фрідріх повернувся до Італії. І поки він готувався до нових сутичок з папою, всі його прелати й барони попередили його, що зречуться його, якщо він не замириться з Церквою. Отож довелося йому колінкувати перед папою у Венеції, де між ними й укладено замир'я. За пактом папа позбавив цезаря всякої влади над Римом, а своїм спільником проголосив Вільгельма, короля Сицилійського й Апулійського. Та Фрідріхові без війни обійтися було годі, і тому він рушив в Азію, щоб вдовольнити