XIX
Поки відбувались усі ці події, папа Олександер вирушив у Тускул: його закликали мешканці цього міста у сподіванні, що він відборонить їх від римлян. Туди ж до нього приїхали посланці Генріха, короля Англії, які мали переказати, що король зовсім не причетний до вбивства блаженного Томи, єпископа Кентерберійського, в чому його винуватили чутки. Тим-то папа послав до Англії двох кардиналів з'ясувати істину в цій справі. Хоча вони не змогли встановити, що король доклав руку до цього вбивства, обурені цим підлим злочином і тим, що убієнного не пошановано як слід, вони наклали на короля покуту: Генріх мав скликати всіх баронів королівства і привселюдно просити перед ними прощення, до того ж негайно послати двісті солдатів до Єрусалима й тримати їх там рік, а також дати обітницю, що не пізніше ніж через три роки він сам вирушить туди на чолі найсильнішого війська, і, нарешті, ще – скасувати все, що ухвалено при його владі на шкоду вольностям духівників, і дозволити будь-якому зі своїх підданців, хай би хто він був, скаржитися в Рим. На все це Генріх пристав; так найпотужніший монарх уліг вимозі, що її сьогодні вважала б ганебною будь-яка приватна особа. А проте, хоча папа користувався такою владою над володарями найвіддаленіших країв, він не міг убрати в шори римлян остаточно; вони були проти, аби він залишався в Римі, хоча він і заприсягався втручатися тільки в справи духовні. Так перед багато чим ловиш дрижаки на відстані куди більше, ніж зблизька. Тим часом Фрідріх повернувся до Італії. І поки він готувався до нових сутичок з папою, всі його прелати й барони попередили його, що зречуться його, якщо він не замириться з Церквою. Отож довелося йому колінкувати перед папою у Венеції, де між ними й укладено замир'я. За пактом папа позбавив цезаря всякої влади над Римом, а своїм спільником проголосив Вільгельма, короля Сицилійського й Апулійського. Та Фрідріхові без війни обійтися було годі, і тому він рушив в Азію, щоб вдовольнити