Флорентійські хроніки. Державець (збірник). Никколо Макиавелли

надумав відбудувати Рим. Тим часом Юстиніан замирився з парфянами і вже був зібрався послати нові загони на допомогу Італії, але в цьому йому перешкодили слов’яни, нові народи, які прийшли з півночі, переправилися через Дунай і вдерлися в Іллірію і Тракію, отож Тотіла зумів захопити майже всю Італію. Нарешті Юстиніан переміг слов’ян і послав в Італію армію під началом євнуха Нарсеса, воєначальника дуже здібного, який, увійшовши в Італію, розгромив і вбив Тотілу. Недобитки готів, розпорошені після поразки, зібралися в Павії і проголосили царем Тею. Нарсес же, здобувши перемогу, захопив Рим і нарешті під Ночерою розгромив Тею й убив його. Після цієї звитяги в Італії зникла й згадка про готів, які царювали там сімдесят років від Теодоріха до Теї.

      VII

      Але перш ніж Італія позбулася готів, помер Юстиніан, а його спадкоємець, син Юстин, за порадою своєї дружини Софії, відкликав Нарсеса з Італії і замість нього послав туди Лонгіна. Той ступив у слід своїх попередників і зупинився в Равенні, а крім того, запровадив в Італії новий спосіб правління; не призначаючи, як це робили готи, про вінційних правителів, він послав в усі міста, в усі поселення окремих начальників, так званих дуків. За такого ладу Рим не дістав жодних привілеїв. Були розпущені консули й сенатори, чиї назви ще залишалися до цього часу, влада зосередилася в дука, який щороку призначався з Равенни, і Рим перетворився на Римське герцогство. Так равеннський намісник цезаря, правлячи цілою Італією, здобув титул екзарха. Такий поділ сприяв занепаду Італії, а також її окупації лонгобардами.

      VIII

      Нарсес був страшенно обурений тим, що цезар позбавив його влади над провінцією, здобутою його звагою і кров’ю. А тут ще й Софія не тільки образила його, відкликавши, а й доточила до цього кпини: мовляв, він у неї попряде, як інші євнухи. І от нарешті розсатанілий Нарсес підмовив лонгобардського царя Альбоїна, який верховодив тоді в Паннонії, напасти на Італію. Лонгобарди, як уже згадувалося, захопили придунайські землі, покинуті герулами й турингами, коли тих повів на Італію їхній цар Одоакр. Там вони й залишалися, поки царем їхнім не став Альбоїн, муж лютий і зухвалий. Вони перейшли на чолі з ним Дунай, ударили на Гунимунда, гепидського царя, який панував у Паннонії, і розбили його. В полон до них потрапила царева донька Розамунда. Альбоїн узяв її за жінку і посів трон у Паннонії. І мав він таку запеклу душу, що звелів зробити з черепа Гунимунда чашу, з якої пив на честь своєї перемоги. Запрошений до Італії Нарсесом, з яким вони заприязнилися у боях проти готів, він полишив Паннонію гуннам, які повернулися, як ми вже казали, зі смертю Аттіли на свою батьківщину. Вступивши до Італії, він побачив, що вона роздроблена, і одним ударом захопив Павію, Мілан, Верону, Віченцу, всю Тоскану, а так само й більшу частину Фламінії, званої нині Романьєю. Такі численні й швидкі успіхи заповідали йому, здавалося, перемогу над усією Італією. На радощах він справив у Вероні учту і під хмелем звелів