– Прошу пана, ми знайомі? – Ніна терпіти не могла фамільярності, і в голосі її потріскувала крига, однак заморозити цей центнер енергії виявилося нелегко.
– Ні, але тому лиху можна дати раду. Я – Олег Сокіл. А ви?..
– А я ні, – відказала вона, але раптом подумала, що це пролунало зарізко, тому відразу ж додала: – Ніна Малишко.
Почувши ім'я, він усміхнувся, і дівчина з подивом відзначила, як посмішка змінила це суворе лице. Щойно грубі, немов сокирою вирубані риси вмить пом'якшали, немов від дотику невидимих пестливих пальців, і весь її гнів щез, неначе й не було.
– Гм… Тішуся знайомству, – додала вона, повернувши посмішку.
– Ви поцупили мою репліку, прекрасна Ніно.
– Авжеж… я знаний злодій.
– Та ви ніби більше на боці закону? – Олег кивнув на яскраво-жовту книжечку. – Я ці оповіді пам'ятаю ще відтоді, як вони друкувалися в газеті «Молода Галичина».
– Так, а нині їх зібрали докупи.
– І вони вам подобаються?
– Дуже. – Ніна аж посвітлішала на виду. – Там така мова… правдиво львівська, стара – ніхто так більше не говорить. Крім того, відчуття причетності… так, наче я й сама – детектив! Так цікаво! До речі, я розгадала всі злочини, окрім останнього.
– А що сі стало з тотим остатнім криміналом? – старанно і не без успіху імітуючи довоєнну львівську говірку, поцікавився Сокіл. Ніна засміялася.
– Ви сталися. Збили мене з пантелику, і злочин лишився без кари.
– Ну то маю сплатити штраф. – Вишколений офіціант мов із-під землі вискочив на ці слова. – Що ви п'єте, пані Ніно? Ніби каву з молоком?..
– З молочним лікером, – уточнила Ніна, намагаючись не думати про те, що її чекає вдома, коли мати своїм носом хорта вчує від доньки запах спиртного.
Сморід пекла, чортова дівко! Горітимеш у полум'ї незгасимому! Бісове сім'я…
Але то буде потім. Думай не думай, все одно буде. То для чого псувати собі задоволення?
– Тоді панні те саме, а мені каву по-мексиканськи, – замовив Олег і знову звернувся до неї. – Значить, полюбляєте загадки?
– Якщо чесно, то дуже. Добре відволікає від побутових проблем, до того ж тренує мозок.
– Невже в такої гарної дівчини може бути так багато проблем?
– У будь-кого вони є, пане, – серйозно відказала Ніна. – І зовнішність тут ні на що не впливає.
– Мабуть, ваша правда. Вибачте. Я дійсно нічого про вас не знаю. Але якщо ви перестанете говорити до мене «пане» і бодай один разочок назвете мене просто Олегом, я спробую дізнатися про вас якусь дещицю – без жодних запитань з мого боку. А ви потім скажете, вгадав я чи ні.
– Добре, Простоолеже. – В чорних очах дівчини застрибали лукаві бісики. – Домовилися. Починайте.
– Ну, ви… працюєте, а не вчитесь.
– Це очевидно – у моєму віці.
– Властиво, вік, як такий, тут не показник. Студенти,