1222 р. у причорноморських степах з'явилися монголо-татари. Загроза захоплення нависла над половецькими племенами, і вони звернулися по допомогу до руських князів. Ті зібралися на «снем» – спільний з'їзд – у Києві і справедливо розсудили: «Краще нам зустріти ворога на чужій землі, ніж на своїй». 31 травня 1223 р. об'єднане військо київського, чернігівського, смоленського, галицького, волинського й інших князів зійшлося з монголо-татарами на річці Калка. Під час битви передові загони кочовиків були зім'яті, але тут раптово половці кинулись навтікача, знищуючи флангові руські загони. Для русичів бій закінчився важкою поразкою. За непогодженість дій князі жорстоко поплатилися: багато хто був убитий в бою, а тих, хто вижив, татари поклали під настил, на якому всю ніч бенкетували.
Треба сказати, що в критичний момент битви 22-річний Данило виявив себе як холоднокровний і вмілий воєначальник, хоробрий воїн. Незважаючи на важке поранення в груди, він продовжував битися. Очевидно, доля зберігала його для майбутніх справ: Данило зі своїм тестем Мстиславом Відважним живими повернулися на Русь.
В останні роки свого правління Мстислав зблизився з угорцями і видав свою дочку за королевича Андрія. Той одержав від тестя спочатку Перемишль, а потім і Галич. Перед смертю Мстислав покаявся у скоєному, та було вже пізно. Данилові знову довелося битись за батьківську землю. Щоб заволодіти Галичем, старший Романович подолав опір боярської опозиції, помірявся силами з угорським військом – одним із кращих у Європі, дипломатичними шляхами нейтралізував агресивних польських князів і попутно розгромив хрестоносців під Дорогочином.
Молодий, але вже досвідчений полководець спочатку здійснив масштабну військову реформу. Раніше князі покладалися тільки на свою кінну дружину і народне ополчення, зібране нашвидкуруч і погано навчене. Данило ж своє регулярне піше військо набрав із городян: вони завжди підтримували його в боротьбі з боярами. Нова армія була численною і добре озброєною, а ставка на міський стан у тих історичних умовах виявилась єдино правильною. Саме городяни, які втомилися від нескінченних усобиць, підтримали сходження на престол Данила Романовича в Галичі 1238 р. Про ці події літописець писав: «Кинулися графські мужі до нього, як бджоли до матки, як спраглий до джерела, і прийняв він стіл батька свого і відсвяткував перемогу і поставив на німецьких воротах прапор свій».
Однак благополучне правління Данила в єдиній Галицько-Волинській землі тривало недовго: на сході вже розгортався наступ полчищ Батия на руську землю. Першими удар прийняли Рязань, Володимир-на-Клязьмі, Ростов. 1239 р. були захоплені Переяслав-Південний і Чернігів. Данило Галицький спішно спробував створити антимонгольську коаліцію, вступивши в переговори про військовий союз із угорським королем Белою. Але той відмовив у допомозі Данилові, як і поляки і мазовшани.
Тим часом у грудні 1240 р.