З почуттям глибокої поваги ставились до Гоголів і діти В. В. Капніста, особливо син Іван Васильович і дочка Софія Василівна, у заміжжі Скалон, яка залишила нащадкам свої спогади про декабристів і М. В. Гоголя, якого вона добре знала ще з дитячих і юнацьких років. Перед від’їздом у Петербург після закінчення Ніжинського ліцею Гоголь навідався влітку 1828 року в Обухівку попрощатися з Капністами, вклонитись могилі письменника, який передбачав йому велике майбутнє. Тоді він сказав дочці письменника: «Прощайте, Софіє Василівно! Ви, звичайно, або нічого про мене не почуєте, або почуєте щось дуже хороше». Дружні стосунки з Капністами Гоголь підтримував до кінця своїх днів. Уже будучи відомим письменником, кожного разу навідуючи Василівку, приїздив і в Обухівку. Живучи останні роки в Москві, Гоголь часто зустрічався з Іваном Васильовичем Капністом, який служив у той час московським цивільним губернатором. І. В. Капніст в числі найближчих людей навідував Гоголя в останні дні його життя, прагнучи розвіяти його депресивний стан. Приїздила із Полтави також і Софія Василівна Капніст. Чи згадував тоді Гоголь знаменитий парк Капністів і сімейне кладовище, де на могилі В. В. Капніста стояв камінь із синього граніту і епітафією:
Капнист сей глыбою покрылся;
Друг муз, друг Родины он был;
Отраду в том лишь находил,
Что ей, как мог, служа, трудился,
И только здесь он опочил.
Як потім зізнавався М. Гоголь, «від одного тільки Капніста почувся аромат істинного душевного почуття і якась особлива антологічна чарівність, доти незнайома». Цікаво, що зовсім недалеко від Василівки, щось із десяток верст, у 1780 році в селі Устивиця в сім’ї здрібнілого шляхтича народився зачинатель російського і українського роману Василь Трохимович Наріжний. Доля розпорядилася по-своєму, і він по ступив у гімназію і пансіон при Московському університеті. Далі ми ще згадаємо про роль і творчість Наріжного як попередника Гоголя у зображенні широкої сатиричної картини тодішнього життя імперії, де Україна-Малоросія продовжувала бути провідним генератором і каталізатором духовного поступу.
Щоб по-справжньому зрозуміти письменника, треба поїхати на його батьківщину. У цьому переконуєшся кожного разу, коли бачиш, як в’юниться між зеленими берегами тихоплинний Псел, а над ним з різким писком стрімко кружляють меткі ластівки-щурі. Там, у густих лісах стоїть велетенська цар-осика, вивищуючи свій могутній зеленошумний купол над усім обрієм. У тихих заплавах сонячно світиться, під небом святиться віддзеркалена золотим піском вода, в якій темними тінями пропливають сторожкі головні, в глибоких ямах ворушать вусами