Студент-народоволець А. І. Ксьонзенко у 1888 році в журналі «Русская старина» опублікував виписку з метричної книги Спасо-Преображенської церкви містечка Сорочинці за 1809 рік. Тут зазначалось: «Марта 20-го у помещика Василия Яновского родился сын Николай и окрещен 22-го. Молитвовал и крестил священнонаместник Иоанн Беловольский. Восприемником был господин полковник Михаил Трахимовский».
Яка зоря нашого духу спалахнула у Великих Сорочинцях! Як світло далеких зірок, що летить до нас тисячі й тисячі років, коли вони вже давно погасли, так і духовне світло генія через десятки й сотні років по смерті здатне вражати і захоплювати мільйони людських сердець. Символічно, що у церкві-усипальниці славетного гетьмана Данила Апостола хрестили великого українця, який через російську культуру вийшов на вселенські обшири. Академік М. Грушевський, перший Президент України, характеризував Гоголя як одного з найславетніших синів і геніальних людей, що дала Україна. Гоголь як літописець України, онук козацького канцеляриста і нащадок гетьманів, за тяжких умов знайшов сили піднести ідею козацької держави, нагадав про тисячолітню історію українського народу. Генеалогічне дерево Гоголя сягає своїм корінням до українського козацтва і духовенства.
Ще донедавна від широкого загалу була фактично закрита родослівна Миколи Гоголя, серед предків якого – Остап (Євстафій) Гоголь. У 1648 році він був ротмістром «панцерних» козаків у польському війську, що дислокувалось в Умані. Однак як тільки розпочалися бойові дії між козацькою та польською арміями, ротмістр Гоголь разом з підлеглим відділом важкої кавалерії переходить на бік повстанців. Остап Гоголь потім неодноразово призначається наказним гетьманом Війська Запорозького і керує багатьма козацькими формуваннями. Двадцять сім років він був полковником Війська Запорозького. У 1675 році полковник Остап Гоголь став гетьманом Правобережної України від імені короля Яна Собєського. Звичайно, Микола Гоголь ще з дитинства із уст батька – українського драматурга Василя Гоголя – знав про своє славетне козацьке минуле.
Однак «рідним гніздом» називав Гоголь Василівку (нині Гоголеве) – батьківський хутір в Шишацькій волості Миргородського повіту. Саме сюди з Сорочинців, майже через два місяці після народження, привезли малого Микошу батько з матір’ю. На честь народження сина побудували Гоголі-Яновські церковцю, і стала Василівка селом. Були зведені винокурня, цегельня, водяний млин на ставку. По-новому спланували старий сад, перебудували дім. Василівка належала Тетяні Семенівні Гоголь-Яновській, бабусі майбутнього письменника. Вона походила із старовинного козацького роду Лизогубів, які володіли великими маєтками на Чернігівщині і Полтавщині. Тетяна Семенівна мала великі здібності до живопису і малювала невеликі картини з сільської природи. Вона була «з норовом», дуже боялась коней; тому, якщо доводилось кудись їхати, то в карету запрягали волів і в такому вигляді їздили