– Де чоловік із сурмою?
Ральф збагнув, що той, засліплений сонцем, нічого не бачить, і відповів:
– Ніякого чоловіка з сурмою нема. Тільки я.
Хлопець підійшов ближче і, скривившись, придивлявся до Ральфа. Він тільки й побачив, що ясноволосого хлопця з кремовою мушлею на колінах, і це його не потішило. Він швидко обернувся, майнувши плащем.
– Отже, корабля нема?
Під обвислим плащем вимальовувалася висока, худа, кістлява постать, з-під чорної шапки вибивалося волосся. Його лице було зморщене, веснянкувате і бридке, але розумне. З лиця того дивилися ясно-голубі очі, від розчарування в них готова була спалахнути чи вже спалахувала злість.
– Отже, дорослих тут нема?
Ральф відповів йому в спину:
– Ні. Ми проводимо збори. Приєднуйтеся до нас.
Хлопчики в плащах почали виходити з шоку. Високий крикнув на них:
– Хоре! Стояти на місці!
Втомлено й покірно хористи вишикувалися в лінію і стояли, хитаючись від спеки. А все ж дехто почав несміливо протестувати.
– Але, Меридью, послухай, Меридью… дозволь нам…
Враз один із хлопчиків упав обличчям у пісок, і лави зламалися. Вони підняли зомлілого і витягли на плиту. Меридью вирячив очі, хоча без особливого зворушення.
– Ну гаразд. Сідайте. А цей нехай лежить.
– Ну що ти, Меридью!
– Завжди він зомліває, – сказав Меридью. – І в Ґібралтарі, і в Аддис-Абебі, а під час заутрені впав прямо на реґента.
Тут хористи захихотіли; наче чорні птахи, вони обсіли повалені навхрест стовбури і з цікавістю розглядали Ральфа. Роха не питав їхніх імен. Його лякала ця уніформована вищість і нецеремонна владність у голосі Меридью. Тож він заховався за Ральфа і заходився коло своїх окулярів.
Меридью повернувся до Ральфа:
– Виходить, тут нема нікого з дорослих?
– Нема.
Меридью сів на стовбур і поглядом обвів усіх.
– Тоді ми повинні самі за себе подбати.
Почуваючись у безпеці коло Ральфа, несміливо озвався Роха:
– Тому Ральф і скликав збори. Щоб вирішити, що нам робити. Ми дізналися імена. Ось Джоні. А ті двоє – вони близнята – Сем та Ерик. Котрий Ерик? Ти? Ні, ти Сем.
– Я – Сем…
– А я Ерик.
– Нам краще всім познайомитися, – встряв Ральф. – Отже, я Ральф.
– Але ми знаємо більшість імен, – сказав Роха, – тільки-но їх почули.
– Дитячі імена, – пирхнув Меридью. –