– Ось сюди, знизу він дув.
Ральф нарешті зрозумів, набрав повні груди повітря і дмухнув. І зразу мушля відгукнулась. Глибокий, різкий звук загув під пальмами, розлився у лісових хащах, луною відбився від рожевого ґраніту скелі. Над вершинами дерев знялися хмари птахів, щось вискнуло й помчало в кущах.
Ральф відняв мушлю від губів.
– Ого!
Голос його видався шепотом після оглушливого звуку рога. Він приклав ріг до рота, набрав повні груди повітря, дмухнув сильніше, і вища на октаву нота зазвучала суремним ревом ще пронизливіше, ніж доти. Роха щось кричав, його лице світилося, окуляри зблискували. Верещали птахи, дрібні звірятка кидалися врозтіч. Ральф подув легше; нота впала на октаву, звук глухо мгикнув і скінчився шурхотом повітря.
Ріг обернувся мовчазним блискучим іклом; обличчя в Ральфа потемніло з натуги.
Тим часом повітря над островом повнилося пташиним гамором і дзвеніло луною.
– Можу закластися, що його чути за милі.
Ральф продихався і видув низку коротких гудків.
Роха вигукнув:
– Є один!
Між пальмами ярдів за сто на пляжі з’явилася дитина. То був русявий окоренок років шести, у подертому одязі, з обличчям, замурзаним якимись липкими ягодами. Він спустив штанці з очевидною метою і тільки наполовину нап’яв їх назад. Хлопчик сплигнув з пальмової тераси в пісок, а штанці впали аж до кісточок; він виступив з них і побіг до ґранітової плити. Роха допоміг йому вилізти нагору. Тим часом Ральф сурмив далі, доки з лісу не почулися голоси. Малюк сів навпочіпки перед Ральфом і дивився на нього знизу вгору блискучими очима. Переконавшись, що діється щось важливе, він задоволено застромив у рота рожевий великий палець, єдиний, що залишався чистим. Роха нахилився до малюка.
– Тебе як звуть?
– Джоні.
Роха пробурмотів ім’я собі під ніс, а тоді прокричав Ральфові; той не звернув уваги і сурмив далі. Його лице потемніло від дикої напруги, якої вимагав цей надзвичайний звук, серце калатало під сорочкою. Крики в лісі поближчали.
Було видно, що берег заворушився. Пляж тремтів у пекучій імлі, приховуючи по всій своїй довжині багато постатей: по гарячому піску, що глушив кроки, хлопчики прямували до плити. Зовсім поряд з лісу вийшло троє малюків, не старших за Джоні, – мабуть, напихалися там ягодами. Чорнявий хлопчик, не набагато менший за Роху, розгорнув плетиво кущів, опинився на плиті й бадьоро всім усміхнувся. А діти все прибували. За прикладом простодушного Джоні, вони сідали на повалені пальмові стовбури і чекали. Ральф усе видимав короткі пронизливі гудки. Роха ходив серед дітей, питаючи у всіх імена, і кривився, намагаючись їх запам’ятати. Діти слухали його так покірливо, як раніше слухали дорослих з мегафонами. Декотрі хлопчики були голі й несли свій одяг у руках; інші – напівголі чи більш-менш одягнені, у шкільних формах – сірих, синіх, коричневих, у піджачках чи светрах. На одягу були нашивки, навіть девізи, яскраві смужки на шкарпетках та пуловерах. У зеленому затінку видніли голови: темні, ясні,