– Тяжкувате.
Джек усміхнувся на відповідь.
– Тільки не для нас двох.
Разом, тужачись і спотикаючись, вони виволокли свій тягар на кручу. Разом проспівали – один-два-три! – і жбурнули колоду на велетенську купу. Тоді відступили, переможно засміялися, і Ральфові тут-таки довелося стати на голову. Внизу хлопці ще морочилися над дровами, хоч деякі малюки вже охололи до цього діла і почали обстежувати новий ліс у пошуках плодів. Тож близнюки – несподівана завбачливість! – вийшли нагору з оберемками листя і вивалили його на купу. Один по одному, відчуваючи, що купа готова, хлопчики переставали спускатися вниз по нові дрова і зупинялися поміж рожевих розкиданих брил. Їхній віддих вирівнявся, піт висох.
Коли всі діти зійшлися, Ральф і Джек перезирнулися. У кожного в душі наростала думка, від якої палив сором, і вони не знали, з чого почати признання.
Ральф наважився перший, почервонівши, як мак.
– Ну, ти?
Він відкашлявся і вів далі:
– Ти запалиш вогонь?
Тепер, коли викрилось усе безглуздя становища, зашарівся і Джек. Пробурмотів щось невиразне.
– Треба потерти дві палички. Потерти…
Він глянув на Ральфа. Той вибовкав останній доказ своєї неспроможності.
– Хтось має сірники?
– Треба змайструвати лук і швидко крутити в ньому стрілу, – озвався Роджер.
Він потер долоні, показуючи, як це робиться, – шурх-шурх!
Легкий вітрець повіяв над горою. Разом з ним з’явився Роха у сорочці та шортах, він обережно вибирався з лісу, вечірнє сонце відбивалось у скельцях окулярів. Під пахвою була мушля.
Ральф гукнув до нього:
– Рохо! Ти маєш сірники?
Інші підхопили той крик, аж гора задзвеніла.
Роха похитав головою і підійшов до купи.
– Ого! Якенна купа вийшла!
Раптом Джек простяг руку.
– Окуляри… скельцями можна розпалити вогонь!
Poxy оточили, перш ніж він устиг відскочити.
– Ой!.. Пустіть! – Голос його переріс у крик жаху, коли Джек здер йому окуляри з обличчя. – Не займай! Віддай назад! Я ж нічого не бачу! Ти поб’єш мушлю!
Ральф ліктем відштовхнув його і став навколішки перед купою.
– Не заступайте світла!
Хлопці штовхалися, стусали один одного, щось запобігливо радили. Ральф крутив скельцями то так, то сяк, то вперед, то назад, доки глянсуватий білий образ призахідного сонця ліг на шматок трухлявого дерева. Майже відразу вгору здійнялася тонка цівка диму, і Ральф закашлявся. Джек так само вкляк і легко дмухнув, димок відхилився, загус, з’явився язичок полум’я. Полум’я, спочатку майже невидиме на яскравому сонці, огорнуло невелику галузку,