– Я вже давно грала й, мабуть, чисто все позабувала, – пишаючись, промовила Олеся.
Вона взяла гітару, направила її, натягуючи струни, й несміливо почала перебирати пальцями.
– Ви не граєте на гуслях? – спитав Терлецький в Балабухи.
– Ні, не граю, – обізвався Балабуха.
– Шкода. Я колись грав, та вже забув. От мій сусіда богуславський батюшка, як утне на гуслях, то аж поміст дрижить. Е, що то за гарний інструмент! – сказав Терлецький.
Олеся програла кілька козачків. Їй хотілось заспівати, та вона сама не сміла почати й ждала, щоб будлі-хто попросив.
– Заспівайте, коли ваша ласка, – несміливо попросив її Балабуха.
– Заспівай, дочко, про Хлою, або про Нарциза, або краще про студента.
Олеся осміхнулась, заспівала тонесеньким голоском про Хлою, потім про Нарциса, а далі затягла й про студента:
Ой велела меня мать
За купчика отдать.
А купчик как идеть,
Сундук денег несеть.
«Сундук денег не прыйму,
За купчика не пойду!»
Ой велела меня мать
За студента отдать.
А студент как идеть,
Пучок розок несеть.
«Пучок розок прыйму,
За студента пойду!»
– Ага! – промовив, прицмокуючи, Терлецький.
– За битого двох небитих дають, – сказав Балабуха.
Олеся ще довго співала та грала на гітарі. Терлецький розфантазувався й почав пригадувати давні вірші й складати свої, але дуже недоладні.
Співай, дочко, поки молоденька, бо як мине твоя весна, то перестанеш співати:
Наслаждайся дней своих,
Все-бо вмале состарыем.
В одно лито з козеняты
Стався кудлатый цап!
І я колись співав і вірші складав, як був козеням, а як став старим та кудлатим, то вже й пісні в голову не лізуть, – промовив Терлецький, ходячи по світлиці.
Тим часом, як Олеся грала та співала, Балабуха почував, що в його животі грають інші музики. Надворі вечоріло, а полуднувати не давали. Пляшка з горілкою стояла ніби запечатана. Балабуха поглядав на двері, чи не винесуть чого закусити, а двері не одчинялись. А сирени в животі в Балабухи співали так голосно, що їх було чути на всю хату, й йому було аж ніяково.
Вже сонце зайшло, вже надворі сутеніло. Терлецька встала й вийшла в кімнату. За нею вибігла Олеся. В кімнаті знов почалась біганина. Забряжчали ключі, застукали двері, задзвеніли ложки й тарілки. В одчинені двері проти зелених жаб на килимі замиготіли голови.
Терлецький ходив по світлиці й фантазував, а Балабуха сидів, спустивши голову й придержуючи рукою порожній живіт.
Через годину широко одчинились двері. Баба з Килиною внесли довгий стіл і застелили скатеркою. Килина принесла купу тарілок і почала розставляти на столі; баба принесла ложки, видельця й ножі й розклала їх з такою повагою, неначе готувалась приносити жертву богам. В кінці тієї комічно-поважної