– Ні, я… нічого не думаю… – насилу обізвався Моссаковський і сказав правду: він тоді нічого не думав, тільки був ладен дивитись на Онисю хоч і до вечора.
– Я піду за вас заміж, хоч би ви й зостались дяком в Карапишах, – сміливо сказала Онися.
– Спасибі вам, Онисіє Степанівно! Які ви добрі! – обізвався Моссаковський.
Мати за дверима так крутнула головою, що намітка на її плечах настовбурчилась вище од голови.
В Моссаковського лице ніби засяло, очі заблищали. Він був ладен кинутись Онисі в ноги, але… й очима не поворушив.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.