Сліпоту здійма! Мій погляд
Бачить глибоко в проваллі
Атта Тролеву печеру!
Розумію, що він каже.
Дивно, як мені знайома
Видалась ведмежа мова!
Чи не чув я де тих гуків
У коханім ріднім краю?
4
Ронсеваль[10], долино славна!
Як твоє імення чую,
Затремтить, запахне в серці
Квітка синяя забута!
Постає країна мрії,
Що літ з тисячу, як зникла,
І великі очі духів
Глянуть так, що я злякаюсь.
Гомін, брязкіт, люта чвара!
Б’ються франки й сарацини;
Розпачливо і криваво
Сурма грає у Роланда!
У долині Ронсевальській
Видко «поруби Роланда», —
Так прозвано їх, бо лицар,
Щоб собі пробить дорогу,
Так смертельно, тяжко вдарив
Тим своїм мечем Дюрандо
В скелю, що сліди зостались
І по сей день на камінні.
Тож в одній щілині темній,
Геть зарослій чагарями,
Ялівцем, лежить глибока
Атта Тролева печера.
Серед любої родини,
По трудах він спочиває
Після втоми, споглядання,
Подоріжжя світового.
Як то мило повернутись
До дітей, в печеру любу!
Дві дочки й синів чотири
Вкупі з Муммою зростив він.
Гарно вилизані доні
І русяві, мов попівни;
Хлопці бурі, лиш найменший
Одноухий син, той чорний.
Сей найменший був мазунчик
Материн, вона з ним гравшись,
Відкусила в нього вухо
І, милуючи, пожерла.
Молодець він геніальний,
Має зграбність гімнастичну,
І такії робить штуки,
Мов штукар славутній Масман[11].
Цвіт краєвої освіти,
Любить він лиш рідну мову,
Зроду він не вчив жаргону
Ні гелленів, ані римлян.
Свіжий, вільний, жвавий, гречний,
Він ненавидить всі мила,
Умивання — нову розкіш,
Так, як і дотепний Масман.
А найбільш він геніальний,
Як на дерево дереться,
Що над кручею із скелі
Із щілини виростає.
І на гору він вилазить,
Де вночі уся родина,
Коло батька посідавши
Розмовляє в тихий вечір.
І розказує їм батько,
Як він жив колись у світі,
Як людей, міста він бачив,
І терпів багато лиха,
Мов той славний син Лаертів[12], —
Атта Троль лиш тим не схожий,
Що й дружина з ним ходила,
Вірна, чорна Пенелопа,
Атта Троль розповідає
Їм про славу колосальну,