«Заплакав і вдарив! глухий то був гук,
Як бубон, загувши, розбивсь і впав з рук».
Писано в Парижу, в грудні 1846.
Генріх Гейне
1
Мотто:
Ось вийшов з блискучого свого шатра
Князь-мурин узброєний — в битву нора!
Так з брами блискучої хмар визира
Потьмарений місяць, мов темна мара.
Геть оточене узгір’ям,
Темним, сміливим, стрімчастим,
Заколиханеє шумом
Диких пінистих потоків,
Розляглось, як мрія, красне
Котере[5]. В домочках білих
Скрізь балкони; красні дами
Там стоять, сміються щиро.
Сміючися, споглядають
На базар строкатий, гучний:
Тож під дудочку танцюють
Там ведмедиця з ведмедем.
Атта Троль і чорта Мумма —
Звалась так його дружина —
Виступають, і від дива,
Аж не тямляться всі баски.
Твердо, повагом, велично
Атта Троль танцює гордий,
Та дружиноньці кудлатій
Цноти й повагу бракує.
Так мені здавався часом
Той її танець канканом,
Бо при вискоках зухвалих
Grand’ Chaumiиre мені згадалась.
Навіть сам поводар жвавий,
Що її провадив в путах,
Теж, здається, зауважив
Неморальність того танцю.
І не раз за теє Мумму
Батогом він бив по спині,
І ревіла чорна Мумма,
Що аж в горах віддавалось.
Сей поводар мав на шапці
Шість мадонн, що боронити
Мали голову від кулі,
Ворога або й від кузьок,
А на плечах мав поводар
З олтаря покров барвистий,
Що служив за плащ у нього
І скривав ножі й пістолі.
Був ченцем колись поводар,
Потім ватагом злодійським;
Щоб і тим, і другим бути,
Став на службу в Дон Карлоса[6].
Як втікать Дов Карлос мусив
Разом з цілим товариством,
А найкращі паладини
Діла чесного шукали
(Пан Шнапганський[7] став письмовцем),
Тож тоді й наш лицар віри
Став ходить по всьому краю,
З ним