Сей же зле танцює з жалю.
Співчуття йому немає,
Тільки сміх. Сама Жюльетта[8]
Засміялася з балкона
Розпачливим скокам звіра.
Бо нема в Жюльєтти в грудях
Почуття, вона французка,
Врода — все для неї; справді,
Чарівна сама на вроду,
В неї погляди — то милий
Невід з проміння, в той невід
Наше серденько, мов рибка,
Попада, тріпоче й мліє.
2
Фрейлігратів мурин-князь
Якось так в запалі трахнув,
Не розваживши, в свій бубон,
Що, загувши, він розскочивсь.
Факт вражаючий! від нього
Затремтить усякий бубон!
Погадайте ж, що буває,
Як ведмідь розірве пута?
Раптом сміхи і музики
Заніміли, з жахом, з криком
Люд з базару геть посунув,
Дами всі побігли разом.
Так з невільничих кайданів
Швидше вирватись потрапив
Атта Троль. Він диким скоком
Геть по вулиці погнався.
Перед ним всі розступились.
Він же видерся на скелю,
Вділ з презирством подивився,
Потім зник поміж горами.
На порожньому майдані
Зосталася чорна Мумма
І поводар — він шалено
Кинув шапкою об землю,
Потоптав на ній ногами
Всі мадонни! Скинув плащ
І зоставсь, огидно голий.
Проклинати став ведмежу,
Чорну та бридку невдячність!
Бо вважав він Атта Троля
За товариша свойого,
Навіть вивчив танцювати.
Адже він тому ведмедю
Дарував життя! давали
Недаремне сто талярів
За ведмежу пишну шкуру!
І нещасна чорна Мумма
У німій стояла тузі
Та, благаючи, спиналась
Перед гнівним господарем.
Та господар той ще гірше
Розлютився, бив і лаяв:
«Ти, Христина-королева[9]!
Пані Муноц! ти, розпусто!»
Все те сталось в теплу, гарну
Пообіднюю годину;
Ніч, що потім наступила
Після дня, була розкішна.
Я просидів половину
Теї ночі на балконі,
При мені була Жюльєтта
І на зорі поглядала.
І промовила, зітхнувши:
«Кращі зорі сі в Парижі,
Як увечері зимою
Одбиваються в калюжах!»
3
Літня мрія! фантастичний,
Без мети мій спів, так само,
Як життя усе й кохання,
Як творець і всі створіння!
Бо для власної забави
Виграває і літає
По країні поетичній
Мій прудкий Пегас коханий.
Не