Рапсодія у Ре мінорі. Ярослав Трінчук

– скрізь ворог. Вони захоплюють наші національні ресурси! Вони витісняють з нашого життєвого простору наш інтелект, нашу культуру, а ми варнякаємо, що якось буде.

      – Тимофію, вихід є.

      Він зрадів.

      – Який? – спитав з надією.

      – По одному відстрілювати.

      – Ви жартуєте, сучі сини, та я згоден і на це.

      Тут він злукавив. Був переконаний, що людину вбити не зміг би. Просто не вистачило б духу. Хіба що в стані афекту. А так, замисливши наперед… Ні, ні. Але ж… убивають. Щоденно. Спокійно. Зважено. Сплановано. За якусь там копійчину. Убивають за гроші! Убивають зі страху. Убивають просто так. Потім дехто потрапляє до тюрми, інші – на шибеницю, а найбільш верткі – як в Україні – беруть владу. І крутиться це колесо вже тисячоліття.

      У своїх сумнівах Тимофій якось зізнався товаришам, на що Григорій сказав:

      – Я іншої думки. У мене є Батьківщина, у мене є мій життєвий простір, є ті, кого я люблю і ті, хто мене любить, тож якщо хтось посягне на них, я без вагання у’бю його – й жодних питань.

      – Але ж я маю на увазі не воєнний час.

      – Якщо на тебе або на тих, кого ти любиш, посягають, то для тебе це воєнний час. Очевидно, ти нікого любиш.

      – Можливо…

      – Я люблю. І, не дай Боже, щоб хтось зазіхнув на те. Уб’ю без найменшого зволікання.

      – Недосконала людина, Григорію, недосконала. Вона про вбивство думає.

      – Недосконала, – погодився Григорій. – Вона у скаженості своїй зазіхає на моє і прагне відняти його в мене, а я, щоб захиститись, мушу думати про вбивство. Але я, Тимофію, не розумію, чому воно так.

      – Я теж не розумію, та переконаний: ти лиш подумав, що ближнього убити можна – ти вже згрішив.

      – Якщо для того, щоб оборонити тих, хто дорогий мені, я маю згрішити, то я зроблю це. Без тіні сумніву. На тому світі скажу судді: «Ви дали мені життя, значить, я повинен був його захищати».

      Цей Григорій добрий, як дитина і справедливий, як пророк. Має гарний голос, любить дівчат, котрі вміють співати і осуджує студентів, які користувалися шпаргалками. Каже: «Шпаргалка – найкращий спосіб ошукати самого себе». Але студентам, що співають з ним, пробачає.