52 А, творячи слона або кита,
Не кається, вдоволена собою,
І в цьому видна мудра простота.
55 Коли ж до сили разом із злобою
Буває додається й ум тямкий, —
Людина позбавляється спокою.
58 Був грубий в нього й довгий вид такий,
Як шишка близ Петра святого в Римі;
Належних розмірів були й кістки.
61 До лоба в половині тіла зримій
Один на одному б не дотяглись
Три фризи, велетні ці незборимі.
64 Від стегон тридцять п’ядей би вляглись
До місця – так прикидував кришталь мій, —
Де щільно застібки в плащі зійшлись.
67 «Рафель маї амек ізабі альмі!» —
Оглушно заревів страшенний рот,
Не назвичаєний в ніжнішій псалмі.
70 І вождь до нього: «Душе нечеснот,
За ріг берися, ним ти краще скажеш,
Як мучить злість чи інша із гризот.
73 Обмацай шию і на ній пов’яжеш
Дебелий ремінь, душе туману,
Тоді і ріг на ньому ти підважиш. —
76 До мене ж: – Це Немврод. Свою вину
Він зна. Через діла його нікчемні
Ми маєм в світі мову не одну.
79 Та годі з нас: розмови з ним даремні,
Бо як йому нікого не збагнуть,
Так і його слова для інших темні».
82 Ми подались ліворуч в дальшу путь
Й побачили за постріл арбалета
Гіганта, що його долала лють.
85 Хто дужчий поборов цього атлета,
Не знаю, – знов, щоб не чинив наруг,
Рука та – на живіт, ця – вздовж скелета,
88 І велетенське тіло все навкруг,
У нього відбираючи свободу,
Аж п’ять разів обвив тяжкий ланцюг.
91 «Гордій вважав, що ствердить зверхність роду,
Як на Юпітера він зазіхне, —
Сказав мій вождь, – от має й нагороду.
94 Це Ефіальт – він витворяв страшне,
Коли богам гігант був страховитий,
А нині й пальцем не поворухне!»
97 І я йому: «Хотів би я уздріти,
Який він, той незмірний Бріарей,
Якби дозволив це мені зробити».
100 Він відповів: «Тут близько є Антей,
Він вільно розмовляє, без кайданів,
І послугу він зробить для гостей.
103 А той, кого ти хочеш бачить, станув
Десь далі, скутий теж, щоб не крутивсь,
І гарний був, та гнів його споганив».
106 Ніколи ще підмурок не трусивсь
І не здригалась вежа, страхом скута,
Як в злобі Ефіальт заворушивсь.
109 Злякавсь я, що вже смерть підходить люта, —
Бо страх, насправді, то смертельна річ, —
Якби міцні я не помітив пута.
112 І далі стежкою пішли ми встріч :
Антею – певно, той був на льодині;
Він ліктів з п’ять од стегон мав до пліч.
115 «О ти, хто в ощасливленій долині,
Де слави Сціпіон зажив навік
Вслід втеклій Ганнібаловій дружині,
118 Кричати з тисячами левів звик
І змушуєш у те пойняти віру:
Коли б ти на війну проти владик
121 Повів братів, то перемогу щиру
Сини