136 Ті, хто на чварах наживав тягар.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМА
1 Хто, навіть вільними від рим словами,
Повісти міг би, скільки крові й ран
Побачив я на дні нової ями?
4 Тут мова лиш заводить нас в обман:
Бо наш словник ще дуже невеликий
І розум завузький збагнуть цей стан.
7 Якби звелись усі мерці й каліки,
Хто кров у благодатному краю
Пулійському пролив під зойки й крики
10 Від рук троян; хто в довгому бою
Перснями заплатив данину волі,
Як чесний Лівій в книгу вніс свою;
13 Ті, хто відчув непереносні болі,
Що їх завдав дерзкий Роберт Гвіскард,
І ті, чиї кістки гниють поволі
16 Під Чеперано, де без алебард
Пулійці зрадили, й, не вдівши лати,
При Тальякоццо їх здолав Алард;
19 Коли б на одну купу поскладати
Всі кукси й шрами, – їх стократ затьмить
Той надто моторошний схов дев’ятий.
22 Побачив я того поміж страхіть,
У кого, мов у діжки не до вжитку,
Був розруб з губ до місця, чим смердіть.
25 Кишки звисали аж по саму литку,
Йшли нутрощі до темного мішка,
Де в кал надходить все, що є в спожитку.
28 На мене звівши очі хижака,
Розкрив свої він груди до скелета
Й сказав: «Дивись, розрубина яка!
31 Дивися на каліцтво Магомета!
А спереду йде стогнучи Алі, —
Спотворене лице – його прикмета.
34 Усі, хто тут несе в собі жалі,
Є сівачами розбрату й розколу
І йдуть, порубані, в жахливій млі.
37 А ззаду чорт рубає всіх посполу,
Бо грішники гуртом повз нього йдуть,
Шматує лезом він усіх спрокволу,
40 Коли вертається скорботна путь.
У нас, допоки дійдемо до нього,
То всі ушкодження і заживуть.
43 А ти хто, що по краю кам’яного
Йдеш гребеня, ти, може, відтягти
Гадаєш строк покарання страшного?»
46 «Не вмер він ще, і не гріхи стягти, —
Сказав мій вождь, – його повергли в сушу, —
Бажання все самому осягти.
49 Умерлий, я його проводить мушу
Крізь Пекло, з кола в коло всіх принук, —
Це так, як те, що бачу твою душу».
52 Спинив їх з сотню тої мови звук.
Всі, роздивляючись мене єдино,
Від подиву забули гіркість мук.
55 «Під ясним сонцем братові Дольчіно,
Щоб не зарано впав на наш поріг,
Перекажи таке, жива людино:
58 «Готуй припаси, бо глибокий сніг
Новарцю стане за підмогу, й з нею
Боротись довго ти б уже не зміг». —
61 Підвівши ногу трохи над землею,
Промовив Магомет такі слова,
Ступнув та й рушив стежкою своєю.
64 Той, в кого з одним вухом голова
Була обкарнана на повну силу,
Відтятий ніс і зрізана брова,
67 Спинивсь, бо мову вчув для себе милу,
Як всі, у здивуванні похиливсь,
Розкрив горлянку, з крові потемнілу,
70 Й сказав: «Ти не