бо він герой понад усіх героїв.
Креуза (молода рабиня)
Се правда, владарко! Щаслива жінка,
що може про свойого чоловіка
таку сказати правду…
Кассандра (раптом увіходить)
Правда й щастя!
Як легко ти паруєш їх, Креузо!
Андромаха (з невиразним страхом)
Чого тобі, Кассандро? Ти, здається,
забула вчора в мене веретено?
Креузо, пошукай…
Кассандра Не треба, сестро.
Не буду я ні прясти, ані ткати.
Жалобні шати маю, а на покрив
смертельний ти сама давно напряла,
не знаю тільки, чи доткати встигнеш.
Андромаха До чого ти се кажеш? Я на ложе
для Гектора новий готую плат.
Кассандра Я тільки се й кажу.
Айтpa (увіходить)
Наш владар в полі
зустрівся з Ахіллесом.
Андромаха Ох!.. І що ж?!
Айтpa Здається, він його перемагає.
Андромаха Та хто кого?
Айтpa Наш владар Ахіллеса.
На брамі Поліксена аж зомліла,
побачивши, як Ахіллесу скрутно.
Андромаха От безсоромна! то вона не брата,
а мірмідонця стежить?!
Кассандра Андромахо,
на неї Мойра наложила руку.
Не ти найнещасливіша у світі,
тож не суди нещасних. Вдів багато,
а межи братом вибирати й милим
не часто мусить жінка.
Андромаха Що ти кажеш?
Ти, наче п’яна, помішала в купу
і правду, й вигадку…
Кассандра Вино з водою
помішані стають одним напитком.
Левке (увіходить і мовчки спиняється)
Ну, що, Левке?
Левке Не посилай мене
на браму, владарко…
Андромаха Кажи, що сталось?
Левке Нічого ще не сталось… я не можу…
Ох, сам Арес пустився б утікати,
не то що смертний…
Андромаха Що ти жебониш?
Хто ж утікає?
Левке Владар наш… твій муж…
Андромаха (замахується на неї човником ткацьким)
Неправда! Як ти смієш?..
Кассандра (спиняє її руку)
Не поможе
твоя рука проти правиці Мойри.
Андромаха Геть, геть, зловіснице! Се ти, ти винна,
коли то правда, що говорить сяя!
Ти одібрала Гектору відвагу,
зламала дух зловісними речами,
убила віру й певність. Бо ніколи
мій Гектор не втікав від бойовиська, –
надію ніс, приносив перемогу
і славу. Але ти надію вбила
проклятими словами: «Помста й смерть!»
Бери ж на себе сором і неславу,
що брат нещасний з бою принесе!
Кассандра Якби приніс хоч їх, я прийняла б.
(Тремтить і, не маючи сили встояти, сідає на перший порожній стілець.)
Ох, Андромахо, як я палко прагну,
щоб не були мої слова правдиві!
Андромаха Якби ти тільки їх не вимовляла
і не труїла