себе ти не зовеш сестрою смерті,
було б тоді се більше до лиця.
Вже так, що до лиця!
Кассандра Візьми свічадо.
Гелена До чого сі слова?
Кассандра Візьми свічадо!
Гелена мимохіть слухається і бере свічадо в руки. Кассандра стає з нею поруч.
Дивись: от ти і я, – у нас нічого
подібного нема.
Гелена А хто ж те каже?
Кассандра Якби ж я так була подібна смерті,
була б тобі подібна.
Гелена Геть іди!
Чого ти смерть на мене накликаєш?
Кассандра Хіба сестра сестру повинна вбити?
Сестра сестрі частіше помагає.
Гелена Так ти того прийшла оце до мене,
щоб дорікати? Що ж, печи, картай,
вам тільки й радощів, коли я плачу.
Кассандра бере з її рук свічадо і держить проти її лиця. Гелена насуплює брови, але не плаче й не одвертається, обличчя їй дедалі випогоджується.
Кассандра Ти плакати не можеш, як і смерть.
Дивись: твоє обличчя знов спокійне,
знов тая сила у твоїх очах,
велика сила, – їй усі коряться,
всі смертні, і Кассандра вкупі з ними.
(Спускає свічадо.)
Ідеш ти – і старі, поважні люди
склоняються перед тобою низько
і мовлять урочисто: «Богорівна!»
Ти глянеш – кам’яніють мужі сильні
і тихо шепотять: «Непереможна!»
Ти поцілуєш – і погасне погляд
у наймолодшого з синів Пріама,
кров хвилею потужною приб’є
до серця, і німіє серце й слово,
і блідне пам’ять, і обличчя блідне,
і весь він твій, і вже нема для нього
ні матері, ні батька, ні родини,
ні краю рідного… Троянки, плачте!
Умер, загинув молодий Паріс!
Гелена Ти братові своєму смерть віщуєш?
Кассандра Для мене він давно вже не живе.
Гелена Ненависна! Я знаю, як ти зроду
ворогувала на Паріса.
Кассандра Зроду
любила я його.
Гелена А нащо ж ти
вмовляла батька й матір не приймати
його до двору, як прийшов він вперше
від пастухів убогих, що його
ховали від пророцтва навісного?
Кассандра То не було пророцтво навісне.
Умерти або жити з пастухами
було б єдине для Паріса щастя.
Гелена Чому ж то так? Чому ж то Деїфоб,
і Гектор, і Гелен, і всі брати,
і сестри всі, і ти сама, Кассандро,
в палатах здатні жити, а Паріс
у курені пастушім мав би скніти?
Кассандра А скніти у палатах, може, краще,
так як Паріс у тебе в гінекеї?
І Деїфоб, і Гектор, і Гелен
живуть, не скніють: Деїфоб на раді,
а Гектор на війні, Гелен у храмі –
живуть душею й тілом. А Паріс?
Він тільки й жив, як грав там на сопілці
серед отар. Мовчить Паріс на раді,
і зброю надягає, мов кайдани,
боги