Кращі твори (збірник). Леся Українка. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Леся Українка
Издательство: ДП с иностранными инвестициями ""Книжный Клуб ""Клуб Семейного Досуга""
Серия:
Жанр произведения: Зарубежные стихи
Год издания: 0
isbn: 978-966-14-2350-2, 978-966-14-3021-0, 978-966-14-3024-1, 978-966-14-3025-8, 978-966-14-3023-4, 978-966-14-3022-7
Скачать книгу
вдарила – найкращий праці час, –

      Так дзвінко вдарила, що стрепенулась тиша

      І швидше у руках забігало перо.

      Години йдуть – куди вони спішаться?

      Мені осіння ніч короткою здається,

      Безсоння довге не страшне мені,

      Воно мені не грозить, як бувало,

      Непевною і чорною рукою,

      А вабить лагідно, як мрія молода.

      І любо так, і серце щастям б’ється,

      Думки цвітуть, мов золоті квітки.

      І хтось немов схиляється до мене,

      І промовляє чарівні слова,

      І полум’ям займається від слів тих,

      І блискавицею освічує думки.

      Передсвітом чорніє ніч надворі,

      І час гасити світло, щоб його

      Не засоромив день своїм сіянням,

      Погасне світло; та палають очі,

      Аж поки досвітки в вікно тихенько

      Заглянуть сивими очима і всі речі

      Почнуть із темряви помалу виступати,

      Тоді мене перемагає сон.

      А ранком бачу я в своїм свічаді

      Бліде обличчя і блискучі очі,

      А в думці, мов тривога, промайнуть

      В дитячих літах чутії легенди

      Про перелесника. Розказує, бувало,

      Стара бабуся нам, маленьким дітям:

      «Була собі колись дівчина необачна…»

      Про необачну дівчину, що довго

      За кужелем сиділа проти свята,

      І не молилася, й на дзвони не вважала,

      І спати не лягала, от за те

      До неї уночі з’являвся перелесник,

      Не дьяволом з’являвся, не марою,

      Спадав летючою зорею в хату,

      А в хаті гарним парубком ставав,

      Облесливим – речами і очами.

      Він їй приносив дорогі дарунки,

      Стрічки коштовні й золоті квітки.

      Він дівчину квітчав, і молодою

      Своєю називав, і коси розплітав їй,

      Речами любими затроював їй серце

      І поцілунками виймав із неї душу.

      На ранок, як співали треті півні,

      Зникав той перелесник, а дівчина

      Уквітчана, убрана засипала

      Камінним сном. А потім цілий день

      Бліда ходила, мов яка сновида,

      І тільки ждала, щоб настала ніч,

      Щоб з перелесником стояти на розмові,

      А тим розмовам був лихий кінець…

      «А хто ж був перелесник той, бабусю?» –

      Питала я в старої, та вона

      Хрестилась тільки завжди і казала:

      «Та не при хаті й не при малих дітях,

      Не при святому хлібові казати.

      Не згадуй проти ночі, бо присниться!»

      Так, я тебе послухала, бабусю,

      Не згадую ніколи проти ночі

      Про перелесника, моє свічадо тільки

      Нагадує мені про нього вдень.

19. X.1899* * *

      Талого снігу платочки сивенькії,

      дощик дрібненький, холодний вітрець,

      проліски в рідкій травиці тоненькії,

      се була провесна, щастя вінець?

      Небо глибокеє, сонце ласкавеє,

      пурпур і злото на листі в гаю,

      пізніх троянд процвітання