Хай до ста літ дядько живе!..
♦♦♦
Баночки-шманочки, груші з авоськи —
Прибігли родиною. Горіхом волоським
Мене пригощають. Сусід я, сусід.
Він – інвалід. Таж і я – інвалід.
Щебечуть сімейством – повна палата.
За віщо мені така люта розплата?
Щодня їх по п’ятеро. Я ж чом один?
Євреї вони. А я що – грузин?
Сімейство моє десь розбіглось в світи.
Чічко-Марічко, хіба що є ти.
А то вже здурів би! А тут ще, як кат,
Московський видзвонює Патріархат.
І кличуть до сповіді тут, у лікарні.
Та ліпше зведуся й подамся до псарні,
Аніж їх чути та ще сповідатись.
Поверну, поверну всі цифри і дати,
Не дамся, не здамся, нехай хоч сто бід!
Вставай і ходи. Ти – не інвалід!
♦♦♦
Лежать гострі голки на дезінфекції,
Чекають, як видно, якоїсь протекції,
Щоб дався я колупатись в мені
І пропадати в тяжкому вогні.
Молоді – практикують. Я кров’ю зійшов.
Давай розпанахали знов його шов.
Каже сестра: «Депутат – кабаняра.
Кров, як в кнура. Йому це покара,
Що ми отут гибнем за копійки.
Рачкую щоночі – в мої то роки!»
Молодша сестричка: «Та він – як Ісус!
Терпить, не стогне. Йому за це – плюс…»
Я чую й не чую. Та, видно, біда,
Життя моє десь і кудись пропада.
Гукають професора вже практиканти,
Як я побував десь у пеклі у Данте.
Все чую. Все бачу. Видно, живу.
Сестричку вже бачу. Вже третю. Нову.
Це вже професорська асистентка,
Дуже ловкенька, видно, доцентка.
– Що пізнаєш нас, бачу, обох.
Я плачу. Сміється він. Білий, як Бог,
Професор мій Бідний. Бідний – це я.
Зі мною, багатим, родина моя.
Провідали. З’їхались. Господи Боже!
Ти помагай, як ніхто не поможе…
♦♦♦
Шеделя білоколонне диво…
О Шеделя білоколонне диво.
Як світиш ти високо і правдиво.
Як тішусь я, що бачу тебе ще раз —
Пощезла днів моїх пісна печера
В Печерській лаврі, в сяєві дзвіниці.
Де не зозулі грають, а зигзиці,
Де вже не голуб, але голуб-дух,
Де урочисто, чисто все навкруг,
Де даль віків у сяєві небес,
Де дух з колін підвівся і воскрес,
Де між зірками, вічними й новими,
Літають шестикрилі серафими
І херувими всі четвертокрилі
Напоєні у Гізеля в чорнилі.
Де Нестора – святого літописця
В Ілларіона всі молитви пишуться…
Летять літа, чи сонце чи сльота,
Літають ще, літають ще, літа…
Світи ж високогірно і правдиво
Ти – Шеделя білоколонне диво!..
Народ
…Дрижить