Чорний обеліск. Эрих Мария Ремарк. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Эрих Мария Ремарк
Издательство: ДП с иностранными инвестициями ""Книжный Клуб ""Клуб Семейного Досуга""
Серия:
Жанр произведения: Классическая проза
Год издания: 1956
isbn: 978-966-14-8614-9,978-966-14-8618-7
Скачать книгу
посміхається і вручає мені пачку сигарет, в якій шести штук не вистачає.

      – Було щось нове? – питає він.

      – Нічого. Жодного клієнта. Але я змушений настійно просити в тебе підвищення платні.

      – Знову? Адже тобі її тільки вчора підвищили!

      – Не вчора, а сьогодні вранці, о дев’ятій годині. На якихось там мізерних вісім тисяч марок. О дев’ятій годині ранку вони все-таки чогось були варті. Але відтоді курс долара піднявся знову, і я, замість того щоб купити нову краватку, можу лише придбати за них пляшку дешевого вина. А мені потрібна краватка.

      – Який зараз курс долара?

      – Сьогодні опівдні – тридцять шість тисяч марок. Вранці був ще тільки тридцять тисяч.

      Ґеорґ Кроль оглядає сигару.

      – Тридцять шість тисяч! Просто якесь божевілля! Чим усе це скінчиться?

      – Загальним банкрутством, пане фельдмаршал, – відповідаю я. – Однак поки що нам треба жити. Ти приніс гроші?

      – Тільки маленький чемоданчик на сьогодні й на завтра на ранок. Асигнації по десять тисяч, по тисячі і навіть кілька пакетів любих старих сотень. Десь біля п’яти фунтів паперових грошей. Інфляція розвивається так швидко, що державний банк не встигає їх друкувати. Асигнації в сто тисяч марок з’явилися тільки два тижні тому, а вже, видно, доведеться друкувати папірці в мільйон марок. Коли ми дійдемо до мільярдів?

      – Якщо так триватиме далі, то за кілька місяців.

      – Боже мій! – зітхає Ґеорґ. – Де та чудова спокійна пора тисяча дев’ятсот двадцять другого року? Тоді за рік курс долара піднявся тільки з двохсот п’ятдесяти до десяти тисяч марок. А про двадцять перший рік нічого й казати – тоді долар піднявся всього на якихось нещасних триста процентів.

      Я визираю у вікно, що виходить на вулицю. Ліза тепер стоїть у шовковому халаті, розмальованому папугами. Вона повісила дзеркало на ручку од вікна й розчісує свою гриву.

      – Глянь-но сюди, – гірко кажу я. – Вона не сіє, не жне, а отець небесний годує її. Цього халата вчора ще не було. Шовк цілими метрами, а я не можу нашкрябати навіть на краватку!

      Ґеорґ посміхається.

      – Ти – скромна жертва часу, а Ліза, навпаки, пливе на повні вітрила по хвилях інфляції. Вона – Єлена Прекрасна спекулянтів. На надгробках тепер не розбагатієш, сину мій. Чому б тобі не торгувати оселедцями чи акціями, як твій друг Віллі?

      – Тому, що я сентиментальний філософ і залишусь вірним надгробкам. То як же з підвищенням платні? Філософам теж доводиться робити деякі витрати на гардероб.

      – Ти не можеш купити краватку завтра?

      – Завтра неділя, і вона мені буде потрібна.

      Ґеорґ приносить з передпокою чемоданчик з грошима, дістає з нього два пакети й кидає мені.

      – Вистачить?

      Я переглядаю пакети. Це здебільшого сотні.

      – Дай ще з півкіло цих шпалер, – кажу я. – Тут щонайбільше п’ять тисяч. Спекулянти-католики кладуть стільки в церкві на тацю під час служби божої, та ще й соромляться, що вони такі скупі.

      Ґеорґ шкрябає свій лисий череп – атавістичний рух, який