Князь-варвар. Ігор Макарук

диво, Верховний волхв, наче іззовні наповнюючись життєдайною силою, підвівся і поступово став робити невпевнені кроки в бік закличного голосу Ягни.

      Святозар ступав, але очі його були заплющеними, видно було, як невідома сила змушує його переставляти ноги і йти в той бік, де його чекали, куди його кликали, туди, де він міг отримати допомогу, як фізичну так і духовну. Туди, де життя може спробувати здолати смерть.

      Ягна продовжувала тримати в своїх тремтячих руках руки воїнів, які в цю мить хоч і були дужими, але видавалися зовсім безвольними. Це була дивна для стороннього ока картина. Жінка невеличкого зросту міцно тримала в своїх маленьких рученятах потужні, загрубілі в багатьох баталіях долоні кремезних воїнів. А вони в слухняній покорі виконували всі її вказівки, наче перебуваючи в затуманеному мороком стані.

      Коли Святозар полишив священне коло, Ягна в ту ж мить відпустила зі свого полону долоні дружинників і кинулася бігти до Верховного волхва, щоб надати йому допомогу, щоб врятувати, щоб повернути назад, відвоювавши у повсюдної Мари. Тієї Мари, яка чатує на свою чергову жертву в очікуванні того, хто оступиться, хто зробить невірний крок і потрапить у її смертельні тенета.

      Всі, хто спостерігали за цим незвичним дійством, зауважили, що тільки Ягна вивільнила долоні воїнів, як одразу ж ноги Святозара підкосилися і він упав на руки Добрині Ніскиніча, Сігурда Ейріксона і Доброгоста Новгородського, які вже чекали Верховного волхва біля краю святилища. В цю мить одночасно зі Святозаром на землю обезсилено впали два воїни, долоні яких в своїх руках до цієї миті тримала Ягна.