Святозар зібрав докупи всі зусилля і зробив ще одну спробу піднятися. Знову марно. Життєва сила Верховного волхва розтікалася по жертовному камені і більше йому не належала. В голові паморочилося, безсилля швидко розбігалося по всьому тілу, займаючи місце втраченої крові. Верховний волхв важким порухом руки прибрав із чола темне довге волосся, що спадало йому на очі, і важко зітхнув. Надто великою була сьогодні його жертва. Ще ніколи Святозар не віддавав Богам настільки багато своєї крові, але на це була не його воля. Це була воля Богів.
«Князю, Великий князю, як ти міг знехтувати нашими Богами», – з важкістю в серці, вже не шепотів, а думав Святозар. У нього не було сил ворушити губами і він безнадійно розумів, що йому немає звідки чекати на допомогу. Ніхто не посміє переступити межі священного кола і прийти йому на допомогу. Він, Верховний волхв, міг сподіватися лише на Богів, яким більше половини свого життя вірно і віддано слугував. Він вірив і покладався на них, але сили чомусь не надходили.
«Боги не відпускають мене, Вони хочуть, щоб я залишився тут. Вони хочуть, щоб я розділив з ними свою ж власну жертву. Але я ж не можу цього зробити – я смертний, я не Бог, – з надією помислив Верховний волхв, але тут його вже згасаючу свідомість прорізала інша, страшна думка. – А можливо, Боги жадають, щоб я приніс себе в жертву цілковито, до останньої краплини? Богам замало лише частини моєї крові. За зухвальство Великого князя вони вимагають у жертву моє життя».
Ця думка спочатку вжахнула Святозара, але за якусь мить він вже був готовий змиритися зі своєю долею, аж раптом перед його очима постали очі Ягни, його коханої Ягни, і до його слуху почали долинати її закличні слова. Вона кликала його, вона прохала його піднятися і йти до неї, тому що лише вона своїми таємними знаннями могла допомогти йому. Але допомогти вона йому могла лише за межами священного кола.
Всі, хто був присутній на ритуалі Великоднього жертвоприношення, знаходилися за межами священного кола. Вони бачили, що Верховний волхв не може самостійно піднятися і розуміли, що йому потрібна стороння допомога. Але з прадавніх часів було так заведено, що ніхто не має права увійти в священне коло до тих пір, поки його не залишив той, хто жертовно розмовляв з Богами. Ніхто, крім Великого князя, який не просто мав право зайти в священне коло, він мав знаходитися там під час принесення Великодньої жертви, як захисник землі київської. Але вперше за всі часи свого князювання Володимир Святославович, Великий князь київський, якого смерди називали Ясне Сонечко, був відсутній на сьогоднішньому жертовному обряді.
Ягна Ясна, місцева знахарка, спостерігала, як Святозар робив невдалі спроби піднятися. Вона бачила і відчувала його безсилля, її серце розривалося, у неї було нездоланне бажання схопитися з місця і побігти до нього, але Ягна не могла цього вчинити. Якщо вона