– Ти можеш заміщати Великого князя скільки завгодно, де завгодно, і перед ким завгодно, але не перед Богами, тому не можеш увійти в священне коло як захисник землі нашої рідної, – промовила як вирок Ягна і її слова звучали загрозливо, наче чорна, несамовита буря, яку час від часу на землю насилали Боги, коли були незадоволені діяннями людей.
Всі присутні на святилищі, хто зміг уявити, що може скоїтися, коли Святозару не стане наснаги вийти зі священного кола, стало і страшно, і моторошно. Люди відчули перший порив безнадії, посланий до них Богами. Присутні почали гомоніти все гучніше і гучніше.
Добриня поморщився. Він і насправді сьогодні представляв Великого князя на цьому священному дійстві, але як захисник землі київської не мав права брати в ньому безпосередньої участі, тому нічого не відповівши, відвів погляд убік і повернувся до свого побратима Доброгоста Новгородського, який стояв поряд.
Добриня міг багато що сказати цій зухвалій знахарці. І те: «…що якщо Святозар не вийде з кола, то на те воля Богів. Або те, що Святозара ніхто не примушував приносити власну кров у жертву. Це було його власне рішення. І Великий князь тут не може бути звинувачений у тому, що Святозар перейняв, невідомо від кого, багато дивних, а можливо і диких речей, які інколи не піддавалися здоровому глузду і розумінню». Але воєводі не хотілося вступати в суперечку з цією незвичною і непростою жінкою. Він достеменно не знав, чому князь Володимир був сьогодні відсутній, тому за таких непевних обставин не мав наміру щось комусь доводити. В глибині своєї ратної душі Добриня не схвалював відсутності Великого князя в такий важливий момент для всієї землі київської, у той момент, коли краще не дратувати і не сердити Богів. Тому Великий воєвода розумів, що гнів Ягни є справедливим, тим більше, що вона жінка не передбачувана і впливова. Добриня потай здогадувався, що напевне завдяки своїй дружині Святозар володіє такою неймовірно потужною силою духу, яка дозволяє йому напрямки спілкуватися з Богами.
Ягна Ясна була для усіх відомою знахаркою в цих краях. До її хатини, поблизу Лисої гори, постійно йшли люди по допомогу, але мало хто знав, що ця тендітна жінка є не простою знахаркою, а спадковою відьмою київською, яку всі боялися тому, що вона мала здатність і силу керувати природними, а особливо надприродними явищами.
Ягна ще раз тупнула зпересердя ногою, а тоді полишила у спокої Великого воєводу і повернулася до краю капища. Там вона, міркуючи про можливість залучення надприродних сил для порятунку Святозара, спробувала зосередитися. Знахарка хотіла сконцентрувати всі свої зусилля, щоб допомогти Верховному волхву піднятися і вийти зі священного кола, але вона не відчувала зв’язку із знепритомнілим Святозаром. Тоді вона почала його закликати, використовуючи спеціальний тембр голосу, що повинен був посилити проникнення до свідомості Верховного волхва. І Святозар її почув. Він стрепенувся,