Останньої ночі не зміг приїхати Діма.
Між ними не було нічого, крім ніжності. Він відчував, що Іра з ним якась насторожена. Здавалося, ніби вона весь час порівнювала його з кимось і подумки щось вирішувала.
А сідаючи в поїзд, вона прошепотіла йому вдячно:
– Спасибі тобі.
– За що? Що залишив право вибору?
І знову ніжне листування.
1953 року помирає Сталін. У військовій частині чергувати треба щодоби. Для цього з усіх підрозділів призначають здібних сержантів. Перед самісіньким закінченням одного з чергувань Дмитра викликав начальник штабу.
– Тобі доведеться чергувати ще одну добу.
– Як? Я щойно чергував, здаю зміну.
– Не знаю. Іди до командира полку.
Командир полку – колишній бойовий генерал, розжалуваний у полковники, – був малослівний. Він жив через вулицю від частини, та вже кілька днів був на службі. Мабуть, друзі з Москви попередили, що не можна вдома ночувати: Берія порядки наводить.
– Тобі доведеться чергувати й цю добу. Сержанте, попереджаю, все виконуй за Статутом і тільки за Статутом. Зрозумів? Іди.
Дмитро повернувся на чергування. І посипалися питання:
– Це що? Немилість?
– Ні. Наказ командування.
О першій годині ночі дзвінок із КПП до караульного приміщення, де спав Дмитро.
– Товаришу сержанте, вас викликає майор.
– Який майор?
– Кадебіст. Хотів пройти, але ми сказали, щоб ближче ніж на п’ять метрів не підступав, бо стрілятимемо.
Дмитро вийшов на КПП. Поруч нього стояли солдати з автоматами, а навпроти – майор. Старшина-кадебіст і водій чекали в машині.
– Мені потрібен командир полку. Хто черговий частини?
– Я. Командира в частині нема.
– Його дружина сказала, що він, можливо, в частині.
– У мене його немає.
– Ми мусимо зайти перевірити.
То ось чому на КПП викликали сержанта, а не офіцера. Офіцер не має права не виконати наказу старшого офіцера КДБ, а сержант діє відповідно до Статуту.
– Якщо мусите, приходьте завтра вдень. У частині – військова техніка. Тут вам не табір.
– Що? – скаженіє майор, і його рука тягнеться до кобури.
Солдати, що стояли поряд із Дмитром, клацнули автоматами, тримаючи їх напоготові.
– Їдьмо звідси, товаришу майоре, – звертається старшина до свого начальника. – Від цих шмаркачів усього можна чекати. Вистрілять – та й по всьому. Вони діють за Статутом.
– Ви за це відповісте!
Командир ще дві ночі не покидав частини, а багатьох тієї ночі забрали. Чутка про сержанта поширилася по всьому полку. Повага до Дмитра неабияк зміцніла.
Кожний, кому надали звання сержанта, мав відбути стажування в іншій частині, пройти курс офіцера запасу і скласти іспит. Та Дмитрові довелося стажуватися за іншим