– Все тут по-вар’ятськи, – буркнув Самковський, – не здивуюсь, якщо вони потрапляють усередину через горище.
Комісар хмикнув у відповідь і неквапним кроком подався оглядати будівлю справа. Ад’юнкт, натомість, вирушив ліворуч. Невдовзі вони відійшли на доволі значну відстань. І, вже навіть озирнувшись, не могли побачити один одного.
Самковський ішов усе далі й далі, шукаючи ще одні двері, котрі вели б усередину, або яке-небудь прочинене навстіж вікно на першому поверсі. Проте ані того, ані того не траплялося, і це його неабияк сердило. Зненацька практикант почув обережні скрадливі кроки. Він різко обернувся і побачив перед собою двох дивних типів у якомусь чудернацькому одязі. Типи загрозливо тримали в руках мітли, якими зазвичай підмітають листя, і хижо, по-тваринному, шкірились. Спантеличений Самковський ступив два кроки назад, але одразу ж напоровся на стіну лікарні, яка надійно стримала його втечу. Тим часом двоє незнайомців підійшли зовсім близько, і практикант навіть чув їхнє важке дихання. Зброю ад’юнктам не видавали, тому Самковський міг розраховувати тільки на свої кулаки. Спочатку він хоробро виставив їх уперед, потім спробував заговорити з психами і довідатись, чим їх розгнівив, але ті без жодних слів далі сунули просто на нього. Зрештою, він метнувся вбік, оскільки це був єдиний можливий шлях втечі, але тієї ж миті удар мітлою звалив його з ніг.
Вістович, який вирішив повернутись назад до головного входу і дізнатися, як справи в підлеглого, здалеку побачив двох нападників, що, здіймаючи мітли високо над головами, щодуху гамселили ними когось на землі. Жертва голосом Самковського відповідала їм брудною лайкою і відчайдушно гукала на допомогу.
– Лишіть його, тварюки! – вигукнув комісар, кидаючись до них.
Проте психи з таким завзяттям лупцювали практиканта, що не звернули на Вістовича жодної уваги або ж просто не почули. Побоюючись за життя ад’юнкта, комісар витягнув з кишені «Гассера» і вистрілив у повітря. Це подіяло миттєво: нападники відскочили убік, а бідолашний Самковський спершу поповз, а як тільки відчув сили, звівся і побіг до свого рятівника. У нього був розбитий ніс і кровила брова саме над тим оком, під яким Вістович кілька днів тому поставив синець.
Психи завбачливо трималися поодаль, але раптом несподівано збадьорились і з диким завиванням піднесли мітли догори. За мить поліціянти зрозуміли, в чому була причина їхніх радощів. З протилежного боку лікарні до них надходила підмога: ще двоє таких самих типів з такими ж мітлами. Вістович і Самковський потроху опинялись в оточенні.
Не чекаючи подальшого розвитку подій, комісар знову